Ухвала суду № 39471961, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/800/46830/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року

у справі № 2а-3991/09/1770

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» (надалі також - позивач, ВАТ «Рівнеазот») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (надалі також -відповідач, ДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2009 року № 0001542342/0/23-121 про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на 14549,56 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року апеляційну скаргу ВАТ «Рівнеазот» залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року і ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 2 квітня 2009 року № 384/23-400/05607824, про порушення позивачем вимог 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 14549,56 грн. в т.ч. за вересень 2008 р. на суму 4298,48 грн., за жовтень 2008 р. на суму 6455,38 грн., листопад на суму 3795,70 грн., що в результаті призвело до завищення бюджетного відшкодування жовтень 2008 р. на суму 4298,48 грн., за листопад 2008 р. на суму 6455,38 грн., грудень 2008 р. на суму 3795,70 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивач фактично у ПП «Агроімпекс-Ресурс» товари не придбавав, а лише здійснив їх документальне оформлення, а відтак, відображення сум податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку за такими господарськими операціями є безпідставним.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення сум ПДВ у їх вартості до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру, оскільки товар не перевозився і не зберігався, у ПП «Агроімпекс-Ресурс» відсутній управлінський та технічний персонал та інші ресурси, за допомогою яких могли б виконуватися операції з продажу-придбання товарів,.

Про відсутність реального здійснення господарських операцій свідчить також вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2010 року, який зважаючи на положення частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для адміністративного суду. За змістом вказаного вироку , ПП «Агроімпекс-Ресурс» було створено з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що заподіяло велику шкоду державі. Діяльність винних осіб була спрямована на конвертацію в готівку грошових коштів, які надходили на банківські рахунки нібито за виконання господарських правочинів. Вироком встановлено відсутність основних і оборотних коштів, найманих працівників, констатовано відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) здійснення господарської діяльності та відсутність можливості виконання будь-яких господарських зобов'язань.

При цьому, згідно з встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами, відповідно до висновку експерта від 24 березня 2009 року № 202 договір поставки № 05-09.008 від 5 вересня 2008 року та первинні документи на його виконання підписані не директором ОСОБА_4, а невідомою особою або особами.

Крім того у ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ПП «Агроімпекс-Ресурс», податкові накладні якого стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, зареєстроване від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього суб'єкта господарювання, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. За таких обставин, виписані від імені цього контрагента податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Наведене тлумачення та застосування правових норм цілком відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в його постанові від 5 березня 2012 рокуу справі № 21-421а11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта»до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, з урахуванням наведеного та того, що ПП «Агроімпекс-Ресурс» є фіктивним підприємством, а видані ним позивачу первинні документи є такими, що складені з метою маскування безтоварних операцій з метою мінімізації податкових зобов'язань, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що податковий кредит в сумі 14549,56 грн. сформовано ВАТ «Рівнеазот» з порушенням пп. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко