Ухвала суду № 39471903, 29.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Київ К/800/62308/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року

у справі № 818/6438/13-а

за позовом Виробничо-комерційного підприємства «СПЕКТР-СІП» у формі

Товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління

Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Виробничо-комерційне підприємство «СПЕКТР-СІП» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач, ВКП «СПЕКТР-СІП») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 9 березня 2011 року №0001161502/0/17247.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 9 березня 2011 року №0001161502/0/17247.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишено без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 9 березня 2011 року №0001161502/0/17247 ( збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю на суму 36344,43 грн., в т. ч. за основним платежем 29075,53 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7268,90 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 лютого 2011 року №945/152/14008643, про порушення позивачем вимог статтей2, 14,15, 19 Закону України «Про плату за землю», підпункту «а» 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем не було подано до ДПІ податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 року із відображенням суми грошового зобов'язання у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі по орендній платі за вищезазначені земельні ділянки за серпень-грудень 2010 року, що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 29075,53 грн.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею .2 Закону України «Про плату за землю» (надалі також - Закон № 2535-XII; тут і надалі-в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За змістом статті 14 вищенаведеного Закону платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Відповідно до статті 5 Закону № 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (стаття 15 Закону № 2535-XII ).

Зі змісту положень статей 125, 126 Земельного кодексу України слідує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Та посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено під час розгляду справи попередніми судовими інстанціями, Рішенням господарського суду Сумської області від 2 лютого 2011 року по справі №8/147-10 було визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між ВКП «СПЕКТР-СІП» та Сумською міською радою щодо оренди земельних ділянок, а саме від 13 березня 2002 року на земельну ділянку за адресою м. Суми район вул. 1-ї Заводської загальною площею 8006 кв. м. та від 10 квітня 2000 року на земельну ділянку за адресою м. Суми по вул. Тополянська, 21-а, площею 17638 кв. м.

Вказаним рішенням господарського суду було встановлено, що з 2007року коліями та спірними земельними ділянками користується Сумська філія ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», яке надає послуги з подачі та прибирання вагонів, і майно, яке розташовано на спірній ділянці - залізничні колії, є державною власністю, і знаходяться на балансі Сумської філії ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року , яка була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2012 року, рішення господарського суду Сумської області від 2 грудня 2011 року залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статі 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначене, беручи до уваги що укладені між позивачем та Сумською міською радою договори оренди земельних ділянок були у судовому порядку визнані недійсними, та враховуючи те, що у преюдиційному порядку було підтверджено факт не користування позивачем земельними ділянками з 2007 року, а майно розташоване на спірній земельній ділянці знаходиться у користуванні іншої юридичної особи, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відсутність у позивача встановленого законом обов'язку декларувати суми грошових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки, в т.ч. і подавати до податкової інспекції декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2010 рік.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко