Ухвала суду № 39471811, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/52827/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року

у справі № 2а-4799/10/1670

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Сокіл-транзит»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Сокіл-транзит» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 липня 2010 року № 0000511550/0/2388; скасування рішення від 23 вересня 2010 року №37415/10/25-010 «Про результати розгляду первинної скарги».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року було закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення від 23 вересня 2010 року №37415/10/25-010 «Про результати розгляду первинної скарги».

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000511550/0/2388 від 22 липня 2010 року про сплату податку на додану вартість в сумі 23359,87 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6732,97 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000511550/1/3300 від 05 жовтня 2010 року про сплату податку на додану вартість в сумі 23359,87 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6732,97 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «ВКФ «Сокіл-транзит» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області провела невиїзну документальну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість ПП «ВКФ «Сокіл-транзит», поданих за березень 2010 року та за травень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 3364/15-522/35642476 від 29 червня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість» на загальну суму 23359,87 грн., в тому числі: за березень 2010 року - 10305,00 грн., за травень 2010 року - 13054,87 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Ого-Укрзапад» та ТОВ «Гарда», які мають ознаки фіктивності, оскільки: у ТОВ «Гарда» відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів (згідно даних комунального податку за 1 квартал 2009 року), товариство у травні не задекларувало податкові зобов'язання по взаємовідносинах з позивачем; стан платника ТОВ «Ого-Укрзапад» « 4» - порушено провадження у справі про банкрутство, податкову звітність з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року визнано недійсною. Вказані обставини слугували підставою про те, що угоди, укладені ПП «ВКФ «Сокіл-транзит» з вказаними суб'єктами господарювання, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

22 липня 2010 року Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000511550/0/2388, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП «ВКФ «Сокіл-транзит» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 30092,00 грн., у тому числі: 23359,87 грн. - за основним платежем, 6732,97 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 23 вересня 2010 року №37415/10/25-010 «Про результати розгляду первинної скарги» скарга позивача була залишена без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000511550/1/3300 від 05 жовтня 2010 року на аналогічну суму нарахувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 30092,84 грн. є безпідставним, оскільки ПП «ВКФ «Сокіл-транзит» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Ого-Укрзапад» та ТОВ «Гарда», з огляду фактичне здійснення господарських операцій, а також зважаючи на те, що факт виконання сторонами зобов'язань за вказаними договорами органом державної податкової служби не заперечувався. Також, суд виходив з того, що на момент укладення та виконання договорів ТОВ «Ого-Укрзапад» та ТОВ «Гарда» були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що несплата податку продавцем (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цієї особи та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції на підставі укладених між позивачем та ТОВ «Ого-Укрзапад» та ТОВ «Гарда» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками (арк. справи 42-43, 48-50, 91-94), з урахуванням того, факт виконання сторонами зобов'язань за договорами органом державної податкової служби не заперечувався.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо продавець не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним сторонами оспорюваного договору матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність прийнятих Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна