Ухвала суду № 39471759, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/800/25712/14

К/800/52367/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Пилипчук Н.Г., Федорова М.О., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційними скаргами Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року

у справі №826/11191/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «ІСА Прайм Девелопментс»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «ІСА Прайм Девелопментс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби від 26.06.2013 року №0003462230.

У відповідності до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

У касаційних скаргах Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх обґрунтованість і законність.

У судовому засіданні представники Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» касаційні скарги підтримали та просили їх задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «ІСА Прайм Девелопментс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПАТ «Укрсоцбанк» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, за результатом якої складено акт від 10.06.2013 року №380/22-30/24580485.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 38 101 415, 00 грн., у тому числі за грудень 2012 року в сумі 38 101 415, 00 грн.

На підставі акту перевірки 26.06.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003462230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 47 626 758, 75 грн. (за основним платежем 38 101 415, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9 525 353, 75 грн.).

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не відображено у бухгалтерському та податковому обліку за грудень 2012 року операцію по передачі права власності на об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим ним занижено податок на додану вартість.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є неправомірним та необґрунтованим.

Колегія суддів такі висновки вважає передчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Абзацом другим статті 188 ПК України передбачено, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «ІСА Прайм Девелопментс» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту №18/076-КР від 28.04.2005 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами.

Відповідно до наявного у матеріалах справи іпотечного договору від 12.09.2006 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими договорами, між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» в якості забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредиту ПАТ «ІСА Прайм Девелопментс» передано в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме: нежила будівля (літ. В) загальною площею 15 988, 5 м.кв., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4.

У зв'язку з виникненням заборгованості позивача перед ПАТ «Укрсоцбанк» рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2012 року у справі №5011-57/8106-2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено у повному обсязі та звернено стягнення на предмет іпотеки - нежилу будівлю (літ. В), загальною площею 17 532, 50 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк»; визнано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на предмет іпотеки, а саме: нежилу будівлю (літ. В) загальною площею 17 532, 50 кв. м., що розташована за адресою: м.Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

Крім того, в матеріалах даної справи наявний витяг з рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про державну реєстрацію прав від 29.12.2012 року, відповідно до якого нежила будівля (літ. В) загальною площею 17532, 50 кв.м за адресою м. Київ, вулиця Грінченка Миколи, будинок 4, належить на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк».

Реєстрація права власності на нерухоме майно у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього іпотекодержателем права власності може свідчити про те, що кредиторські зобов'язання у позивача припинилися, а кошти, які були раніше перераховані банківською установою, можуть розглядатися як компенсація вартості набутого кредитором майна.

Погашення кредиту іпотекодавцем за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем дає підстави припускати, що з відповідної дати перераховані кошти в межах кредитної операції та перехід права власності можуть розглядатися як настання першої події у розумінні п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України.

Однак судами попередніх інстанцій не встановлено обставин набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем та погашення кредиту позивачем у зв'язку з переходом права власності на дане майно, а також не з'ясовані підстави фактичного володіння останнім цим майном.

При цьому судами не проаналізовано вплив зазначених вище обставин на виникнення податкових зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено доказів, на підставі яких, в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Отже, є підстави для висновку, що судами не вжито передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема, не з'ясовано наявність чи відсутність обов'язку зі сплати податку на додану вартість у позивача.

В умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання виникнення податкових зобов'язань у позивача, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі №826/11191/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров