Ухвала суду № 39459349, 24.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2018/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алжеко Україна» до Броварської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Алжеко Україна» (далі - Позивач, ТОВ «Алжеко Україна») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідач, Броварська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2013 року №0010101502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем помилково не враховано, що Позивач, сплатив суму ПДВ шляхом перерахування авансових платежів за митне оформлення товарів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження у відповідності до вимог ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у вересні - жовтні 2013 року працівниками Броварської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Алжеко Україна» з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення ТОВ «Алжеко Україна» суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень 2013 року у розмірі 153 858,00 грн., яка підлягає зменшенню. Результати перевірки зафіксовані в акті 07.10.2013 року №192/15-2/37739481. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 року №0010101502, яким Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 153 858,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 76 929,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції встановив, що у червні-липні 2013 року на підставі укладеного зовнішньоекономічного договору від 05.12.2011 року № 0512 із ТОВ «АЛЖЕКО с.р.о.» (вул. Олзик, 586, Спитихнев, 76364, Чеська Республіка, реєстраційний номер 25520334) ТОВ «Алжеко Україна» поставило на територію України товари торгівельної марки «ALGECO», Країна виробництва: CZ Виробник: LLC «ALGECO s.r.o» (конструкції будівельні збірні, з чорних металів: Модульна санітарна будівля типу IN модель INS4 - 4 шт. Серійні номери: 04239513, 04248713, 04248813, 04249113. Зовнішні розміри: 2995x2438x2800мм, вироби санітарно-технічного призначення з пластмас: Душова кабіна, вироблена з ПВХ, розміром 800x800 мм., арт. 12940 - 20 шт. Пісуари з кераміки: Безводний пісуар Aridian, фарфоровий, в комплекті з картриджем, арт. 69847 - 10 шт.) Умова поставки FCA - CZ Stare Mesto. Перетин здійснювався на території Чопської митниці. Транспортування здійснювалось вантажним автомобілем. Перетин кордону оформлений ВМД від 01.06.2013 року № 164628, від 14.06.2013 року № 166521, від 20.06.2013 року № 167396, від 19.07.2013 року № 170794 і від 23.07.2013 року № 171248.

При цьому, на думку суду першої інстанції, факт оплати податку на додану вартість за товар, ввезений на територію України в режимі імпорту у червні 2013 року, підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками за 13.06.2013 року та 20.06.2013 року, в яких вказано, що Позивачем перераховано 120 000,00 грн. та 75 000,00 грн. Київський регіональній митниці Міндоходів в рахунок переплати за митне оформлення ВМД, без ПДВ.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 185, 188, 198, 200, 201 ПК України та ст. ст. 4, 76, 255, 257, 264, 299 МК України, прийшов до висновку, що сплата Позивачем авансових платежів за митне оформлення товару після завершення митних формальностей і є, зокрема, доказом сплати податку на додану вартість за ввезений на територію України в режимі імпорту товар.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Абзацом першим п. 187.8 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

При цьому, приписи п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу закріплено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Приписи п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України визначають, що до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Положеннями п. 201.12 ст. 201 ПК України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Частиною 5 ст. 255 МК України передбачено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції за результатами системного тлумачення положень ст. ст. 27, 74, 76 Митного кодексу України, до складу митних формальностей включається, у тому числі, і сплата всіх митних платежів, до яких входить, зокрема, податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).

Відтак, проставлення відповідних відміток органу доходів і зборів на ВМД від 01.06.2013 року №100270000/2013/164628, від 14.06.2013 року №100270000/2013/166521 та від 20.06.2013 року №100270000/2013/167396 свідчить про виконання Позивачем всіх митних фомальностей, у тому числі сплати митних платежів.

Крім іншого, Київський окружний адміністративний суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 299 МК України сплата митних платежів може здійснюватися із застосуванням авансових платежів (передоплати).

Частинами 2 - 4 вказаної статті передбачено, що авансовими платежами (передоплатою) є грошові кошти, внесені платником податків за власним бажанням на рахунки, відкриті на ім'я органів доходів і зборів в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, як попереднє грошове забезпечення сплати майбутніх митних платежів.

Авансові платежі вносяться у валюті України.

Кошти авансових платежів не вважаються митними платежами, доки особа, яка внесла такі платежі, не зробить розпорядження про це органу доходів і зборів та не будуть виконані відповідні митні формальності. З моменту початку виконання таких митних формальностей кошти авансових платежів у сумі, на яку зроблено розпорядження, не підлягають використанню на будь-які інші цілі. Після завершення митних формальностей кошти у сумі, на яку зроблено розпорядження, перераховуються органом доходів і зборів до державного бюджету. У разі відмови від завершення митних формальностей сумі авансових платежів, на яку зроблено розпорядження, повертається статус авансових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Позивачем у якості авансових платежів було перераховано на рахунок Київської регіональної митниці Міндоходів 120 000,00 грн. 13.06.2013 року (а.с. 60) та 75 000,00 грн. 20.06.2013 року (а.с. 61).

Пунктом 3.5 затвердженого наказом Міністерства фінансів України та Державної митної служби України від 24.01.2006 року №25/44 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення визначено, що кошти, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України, не пізніше наступного робочого дня після дати завершення митного оформлення товарів перераховуються митними органами з депозитних рахунків 3734, відкритих в ГУДК України у місті Києві, на рахунки з обліку доходів, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, у розрізі митних органів і кодів бюджетної класифікації доходів бюджету.

Отже, після закінчення митних формальностей саме митний орган перераховує митні платежі на відповідні рахунки обліку доходів.

При цьому, наявний у матеріалах справи акт звіряння взаємних розрахунків за червень 2013 року, складений Позивачем та Відповідачем у відповідності до вимог затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року №615 Порядку ведення митними органами оперативного обліку коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митних органів як передоплата (доплата), і сум митних та інших платежів, які сплачуються платниками податків під час митного оформлення товарів, свідчить про перерахування митним органом у червні 2013 року платежів на суму 195 000,00 грн.

Відтак посилання Апелянта на те, що матеріалами справи не підтверджено факт сплати Позивачем податку на додану вартість оцінюється критично, оскільки Броварська ОДПІ не врахувала законодавче встановлення розмежування авансових платежів на рахунки митного органу з митними платежами, які сплачуються суб'єктом господарювання безпосередньо під час митного оформлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Броварської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алжеко Україна» до Броварської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.