Постанова № 39458963, 24.06.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р.Справа № 916/3095/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В.Лашина

Суддів: О.Ю. Аленіна

О.Л.Воронюка

склад колегії суддів змінено розпорядженням №320 від 24.06.2014р.

При секретарі Т.М.Філончук

За участю представників сторін:

Від прокуратури Одеської області - Лянна О.А., посвідчення № 005252, від 22.09.12;

Від Малого підприємства "ПІВДЕННИЙ БУГ" - Ткач С. А., посвідчення № 465, від 17.09.93;

Від ОСОБА_4 - ОСОБА_5, довіреність № 689559, від 17.10.13;

Представники інших сторін у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чино

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого підприємства "ПІВДЕННИЙ БУГ"

на рішення господарського суду Одеської області від 07.04.2014р.

по справі №916/3095/13

за позовом Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до відповідачів1. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації

2. Малого підприємства "ПІВДЕННИЙ БУГ"

3. Білгород-Дністровської районної ради Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Одеська обласна державна адміністрація,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1.фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

2.ОСОБА_7,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання незаконним рішення та визнання недійсним договорів суборенди

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Білгород-Дністровської районної ради Одеської області та Малого підприємства "Південний Буг" (далі - МП "Південний Буг"), а також до гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.2000 р. № 343-ХХІІ; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,3068 га за адресою: Будацька коса біля смт Затока, Білгород-Дністровський район, Одеська область, укладений 16.05.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою та МП "Південний Буг"; визнання недійсною додаткової угоди від 10.08.2008 р. до вказаного договору оренди, укладеної між Білгород-Дністровською райдержадміністрацією та МП "Південний Буг"; визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки площею 0,025 га за адресою: Будацька коса біля смт Затока, Білгород-Дністровський район, Одеська область, укладеного 10.07.2002 р. між МП "Південний Буг" та гр. ОСОБА_4; визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки площею 0,0686 га за адресою: Будацька коса біля смт Затока, Білгород-Дністровський район, Одеська область, укладеного 01.03.2012 р. між МП "Південний Буг" та гр. ОСОБА_7 Свої вимоги заступник прокурора обґрунтував тим, що в порушення чинного на момент прийняття оспорюваного рішення Білгород-Дністровською районною радою повноваження щодо розпорядження землями за межами населеного пункту належали саме Одеської обласної раді.

15 січня 2014 року подано уточнення позовних вимог, згідно з якими заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області просив суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 1,3068 га за адресою: Будацька коса Білгород-Дністровського району, Одеської області біля смт Затока, укладений 16.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством «Південний Буг», зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів 17.05.2001 року за № 19; визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.2000 року № 343-ХХІІ; визнати недійсною Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та МП «Південний Буг» серії АЕА № 513454 від 10.08.2008.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.01.2014 р. залучено до участі у справі в іншого відповідача - Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію, а також виключено ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з кола відповідачів по справі. Залучено у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Одеську обласну державну адміністрацію. Також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 та фізичну особу-підприємця ОСОБА_7

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.04.2014 р. (суддя Зайцев Ю.О.) уточнені позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнане незаконним та скасоване рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 08.12.2000 року № 343-ХХІІІ «Про надання земельної ділянки в оренду малому підприємству «Південний Буг» на Будацькій косі біля смт Затока для забудови та обслуговування бази відпочинку «Південний Буг». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,3068 га за адресою: Будацька коса Білгород-Дністровського району, Одеської області біля смт Затока, укладений 16.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством «Південний Буг», зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів 17.05.2001 року за № 19; визнано недійсною додаткову угоду серії АЕА № 513454 від 10.08.2008 р. до договору оренди спірної земельної ділянки, укладений 16.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством «Південний Буг», зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів 17.05.2001 року за № 19. З Білгород-Дністровської районної ради Одеської області на користь державного бюджету стягнуто судовий збір в сумі 1218 грн. Судовий збір в сумі 1218 грн. стягнуто в дохід Державного бюджету України й з Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області. Також з МП «Південний Буг» на користь державного бюджету було стягнено судовий збір в сумі 1218 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням, МП "Південний Буг" в апеляційній скарзі просить його скасувати частково, відмовити у задоволенні позову Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в особі Одеської обласної ради в частині визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради від 08.12.2000р. №343-ХХІІІ та визнання недійсним договіру оренди земельної ділянки, площею 1,3068 га за адресою: Будацька коса Білгород-Дністровського району, Одеської області біля смт Затока, укладений 16.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та Малим підприємством «Південний Буг», зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів 17.05.2001 року за № 19; посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки прокурором не було доведено факту порушення цивільних прав та інтересів держави на спірну земельну ділянку. Скаржником зазначається про необхідність застосування у даному випадку за аналогією закону (ст. 8 Цивільного кодексу України) положень ч. 3 ст. 92 згаданого Кодексу, за якими у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

На думку МП "Південний Буг" відповідальності у вигляді визнання недійсним спірного договору оренди у зв'язку із обмеженням повноважень Білгород-Дністровської районної ради Одеської області на розпорядження земельною ділянкою, є порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, які закріплені статтею 3 Цивільного кодексу України. Також скаржником наводиться те, що позивачем не надано, а судом не досліджено доказів належності спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, а відтак не перевірено чи дійсно були перевищені повноваження Білгород-Дністровською районною радою Одеської області стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою.

Окрім цього МП "Південнйи Буг" зазначає про безпідставне та незаконне незастосування господарським судом до спірних правовідносин позовної давності, при спливі якої, що має місце у даному спорі, слід відмовляти у задоволені позову.

В апеляційній скарзі МП "Південний Буг" також вказує й на порушення судом приписів ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки, визнавши оспорюваний договір оренди недійсним, не зазначив у резолютивній частині рішення про те, що зобов'язання припиняються на майбутнє.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає недійсним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства, порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради від 30 серпня 2000 р. № 301-ХХІІІ "Про дачу згоди на розробку технічної документації земельної ділянки МП "Південний Буг", оспорюваним рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 08 грудня 2000 року № 343-ХХІІІ із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради було надано МП "Південий Буг" у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 1,3068 га, що розташована на Будацькій косі, Білгород-Дністровського району, біля смт. Затока, для забудови та обслуговування бази відпочинку «Південний Буг» для обслуговування будівель і споруд закладу відпочинку "Південний Буг".

16.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та МП «Південний Буг» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Умовами договору передбачено передання МП "Південний Буг" спірної земельної ділянки строком на 25 років в оренду для забудови та обслуговування бази відпочинку "Південний Буг". Цей договір 17.05.2001 року зареєстровано у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земель здійснено запис за №19.

Як зазначає заступник прокурора, 10 серпня 2008 року між Білгород-Дністровською держаною адміністрацією Одеської області та МП «Південний Буг» укладено додаткову угоду від 10.08.2008 р. до зазначеного договору оренди, яку зареєстровано у «Центрі державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.06.2010 року за № 041051500045.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що при прийнятті Білгород-Дністровською районною радою Одеської області оспорюваного рішення, Земельним кодексом повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою були покладені саме на Одеську обласну раду. Враховуючи відсутність належної компетенції, суд визнав недійсним договір оренди спірної земельної ділянки та похідну від нього додаткову угоду від 10.08.2008 р. Відхиляючи клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив про те, що про порушення прав позивача стало відомо лише 24.10.2013 р., за результатами перевірки отриманих документів з Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, Білгород-Дністровської районної ради, відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі та надання їм правової оцінки.

Однак з цими висновками місцевого господарського суду, колегія суддів погодитися не може, вважає їх зробленими при неповному дослідженні усіх обставин справи в сукупності, що призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинної на момент прийняття оспорюваних рішення районної ради та укладення договору оренди земельної ділянки) передбачалося, що власність на землю в Україні виступає у таких формах: державна, колективна, приватна, які визнавалися рівноправними. Також було визначено, що розпорядження землею здійснюють Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Правові засади оренди землі встановлені Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною третьою статті п'ятої Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на момент прийняття оспорюваних рішення районної ради та укладення договору оренди земельної ділянки) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Натомість, Розділом VIII цього Закону "Прикінцеві положення" визначено, що частини друга і третя статті 5 цього Закону набирають чинності після розмежування відповідно до законів України земель комунальної і державної власності. До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснюється орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України.

Учасниками судового процесу не подано доказів розмежування земель державної та комунальної власності в межах Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 р.) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Доказів перебування спірної земельної ділянки у загальнодержавній власності на момент прийняття оспорюваного рішення від 08.12.2000 р. та її передання в оренду МП "Південний Буг" 16.05.2001 р., учасниками судового процесу надано не було.

Згідно до статті 8 Земельного кодексу 1990 року "Оренда землі" у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним

підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Частиною першою статті 11 зазначеного Кодексу встановлена компетенція районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території щодо передачі земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі.

Статтею 12 Земельного кодексу 1990 року також визначена компетенція обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території: 1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 статті 19 Земельного кодексу 1990 р. районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

При цьому, землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті (ч. 4 ст. 19 Земельного кодексу 1990 року).

Отже, із зазначених приписів чинного на спірний період законодавства вбачається наявність неоднозначного трактування прав районної та обласної ради в частині регулювання земельних правовідносин на їх території.

Згідно зі ст. 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), № 26449/95, пункт 54, від 09.01.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).

У справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V) Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визнано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що: відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

У цьому рішенні Європейським Судом використаний принцип презумпції правомірності (або принцип усунення колізій законодавства), що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та є ознакою правової держави.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. "Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав власності, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Враховуючи це, а також те, що у відповідності до статті 8 Земельного кодексу 1990 року обласні ради не значаться в якості орендодавців, тоді як згідно до спеціального нормативного акту (Закону України "Про оренду землі") ці повноваження покладені, у даному випадку, на районні ради, з урахуванням того, що спірна земельна ділянка перебувала у запасі та знаходилася поза межами населеного пункту, судова колегія вважає, що згадана вище колізія повинна розглядатися на користь відповідачів по справі, що Білгород-Дністровською районною радою не було порушено повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Ці обставини виключать наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора з приводу визнання недійсними оспорюваного рішення Білгород-Дністровської ради Одеської області та договору оренди, укладеного на виконання цього рішення.

У зв'язку з тим, що додаткова угода до спірного договору оренди, який був укладений у відповідності до наданих законом повноважень районній раді, є похідною від основного договору, підстав для визнання її недійсною не вбачається.

Твердження заступника прокурора про те, що вона нотаріально не посвідчена, що вказує на її недійсність, спростовується приписами статті 14 Закону України "Про оренду землі" (станом на 10.08.2008 р.), за якою договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

До того ж, судова колегія відмічає, що дана додаткова угода відсутня в матеріалах справи, а відтак не досліджувалась судом першої інстанції, хоча судом першої інстанції, в порушення приписів статтей 4-7, 43 ГПК України, зроблені висновки з цього приводу.

Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскаржене судове рішення місцевого господарського суду цим вимогам не відповідає.

Також судова колегія не може погодитися й з висновками господарського суду щодо незадоволення клопотання МП "Південний Буг" про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Виходячи з роз'яснень, наведених у п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 76 цього Кодексу було передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні положення встановлені у статях 257, 261 Цивільного кодексу України.

Згідно із п. 2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради Одеської області, затвердженого рішенням цієї ради від 30.07.1998 р. № 23-ХХІІІ, протоколи сесій районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесії. У цей же строк їх копії надсилаються до обласної ради, прокуратури району.

Статтями 1, 19 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на 2000 рік) нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також з питань відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам, - покладено на органи прокуратури.

Ця діяльність характеризується її систематичністю. Відтак, про можливі порушення законодавства прокуратура Білгород-Дністровського району Одеської області мала дізнатися раніш, ніж через майже 13 років після прийняття оспорюваного рішення наприкінці 2000 року.

До того ж, заступником прокурора в обґрунтування позову не надано та матеріали справи не містять доказів проведення прокурорської перевірки, дати, з якої нібито було виявлено порушення земельного законодавства, що свідчить про безпідставність тверджень суду про початок перебігу позовної давності саме з 2013 року

Ці обставини, разом із не дослідженням судом додаткової угоди, яка є предметом спору, вказують на відсутність об'єктивного і неупередженого розгляду справи та на порушення принципів судочинства: рівності перед законом і судом, змагальності, а також повного і всебічного встановлення судом обставин справи.

Як вбачається з додатково наданих суду апеляційної інстанції документів, що не були надані відповідачем місцевому господарському суду у зв'язку з відмовою у відкладенні розгляду справи, про певні порушення земельного законодавства Білгород-Дністровський міжрайонний прокурор Одеської області доповідав першому заступнику прокурора Одеської області ще листом № 07/1-2418 у травні 2005 року

Крім зазначеного вище, колегія суддів також відмічає неврахування місцевим господарським судом викладених у п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснень, за якими, договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Цього судом першої інстанції зроблено не було.

За таких обставин, судова колегія вважає, що у зв'язку із недоведеністю та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, оскаржуване судове рішення господарського суду Одеської області підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення, яким у задоволені уточнених позовних вимог заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області слід відмовити у повному обсязі.

Згідно до положень ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, а тому з Одеської обласної ради на користь Малого підприємства "Південний Буг" підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи

Керуючись ст. ст. 44, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Малого підприємства "Південний Буг" задовольнити частково, а рішення господарського суду Одеської області від 07.04.2014 р. у справі № 916/3095/13 - скасувати, у позові відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Одеської обласної ради (пр.. Шевченка, 4, м. Одеса, 65032) на користь Малого підприємства "Південний Буг" (вул. Тираспольська, 27/29, офіс 312, м. Одеса, 65020, ідентифікаційний код 21020107) судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 1218 грн.

Наказ доручити видати господарському суду Одеської області.

Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2014р.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя О.Л. Воронюк