Постанова № 3944597, 16.06.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 6/201

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16.06.2009 р.                                                                                 № 6/201

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Назарова О.П. вирішив адміністративну справу

за позовомПриватне підприємство "ДЮРАН"

до Державна податкова інспекція у Подільському районі м.Києва

провизнання частково недійсним податкове повідомлення-рішення

Представники сторін:

від позивача: Лічман Т.В., Мазорчук А.П.

від відповідача: Шевченко О.О., Мартинюк О.М., Суховецька І.П.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 16.06.2009р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Приватне підприємство «Дюран» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 11.06.2009 року, про визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.11.2008 року № 0000952350/1 з податку на прибуток на загальну суму 9 412,50 грн. (6 275,00 грн. основного платежу, 3 137,50 грн. - штрафні санкції) та від 19.11.2008р. № 0000942350/1 з податку на додану вартість на загальну суму 1 128 757,50 грн.. (752 505,00 грн. основного платежу, 376 252,50 грн. - штрафні санкції) та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008 року за № 00003472340 на суму 82 459,80 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008 року за № 00003482340 на суму 850,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при проведенні перевірки, дійшов до помилкового висновку щодо порушення підприємством:

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість“, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 752505,00 грн. в періодах з 2005 р. по 2006 р. у взаємовідносинам з ТОВ „Сервіс –Ком ЛТД» оскільки, здійснення вказаних операцій підтверджено відповідними первинними документами (акти приймально-здавальні, банківські виписки і податковими накладними).

Крім того, позивач вважає, що лише відповідно до пп.7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів у оплату вартості таких робіт (послуг), вказані документи, а саме податкові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки перевірялись відповідачем під час перевірки.

Згідно з п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Таким чином, позивач вважає, що податкові накладні, оформлені у відповідності до зазначеного закону, а тому позивач на законних підставах відніс суму 752 505,00 грн. до складу податкового кредиту, отже, прийняте податкове повідомлення - рішення не відповідає вимогам діючого законодавства України;

- п.5.9. ст.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97р. №283/97-ВР, що призвело до заниження скоригованого валового доходу по періодах: за ІІІ квартал 2005 року –50200, 0 грн., ( декларація з податку на прибуток за 3 квартали 2005 року ), оскільки неправильно відображено приріст/убуток балансової вартості товарів за III квартали 2005 року, так як дані декларації заповнюються наростаючим підсумком;

- п. 6, 9, 10, ст. 3, розділу ІІ Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”;

- п. 2.6, Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”.

Отже, прийняті податкові повідомлення–рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій не відповідають діючому законодавству України

Відповідач - ДПІ у Подільському районі м. Києва проти позову заперечує. Заперечення відповідача обґрунтовуються наступним:

- позивач порушив вимоги пп. 7.2.4 п.7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за період з серпня 2005 року по червень 2006 року на загальну суму 752505,00 грн. оскільки, господарські операції були проведені з ТОВ „Сервіс - Ком ЛТД, якому рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2006 р. по справі № 2-а-4682006 р. скасовано державну реєстрацію ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД”, визнано недійсними статут ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” з моменту державної реєстрації, а саме від 25.02.2005 р., свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” № 36107898 з моменту внесення до Реєстру платників податків на додану вартість недійсними.

Також, актом від 04.10.2006 р. № 162 ДПІ у Солом’янському районі м. Києва анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” № 36107898 (ІПН 334397326585), видане 10.03.2005 р. датою внесення до Реєстру платників податку на додану вартість, тобто з 10.03.2005 року (підтверджується наявним витягом з web-сайту Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua). Крім того, під час перевірки не було надано позивачем необхідні первинні документи, які підтверджують фактично проведенні операції з купівлі-продажу металобрухту;

- до перевірки платником податків не було надано бухгалтерські рахунки щодо обліку запасів на підприємстві, але відповідно декларацій з податку на прибуток підприємства та додатків К 1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації, а саме: за 1 квартал 2005 року ( № 42341 від 06.05.2005р.), за півріччя 2005 року ( № 88690 від 09.08.2005р. ), за 3 квартали 2005 року ( №129696 від 09.11.2005 року ), за 2005 рік ( № 179990 від 09.02.2006 рік ), встановлено порушення в розрахунку прирісту/убутку балансової вартості запасів в 3 кварталі 2005 року. Розрахунок проводиться за формулою: балансова вартість запасів усього на початок звітного року –балансова вартість запасів усього на кінець звітного періоду. Так, порушення платником податків п.5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97р № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, призвело до заниження скоригованого валового доходу;

- факт існування порушень дотримання Позивачем вимог щодо порядку проведення розрахункових операцій (готівкових, безготівкових) в національній валюті України виявлених в ході документальної перевірки, платником податків взагалі не оскаржується, тобто є погодження позивача з виявленими та зафіксованими в акті перевірки порушеннями діючого законодавства.

          Таким чином, відповідач вважає, що застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року за № 2181-III відповідають чинному законодавству України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва проведена виїзна документальна планова перевірка ПП «Дюран» (код ЄДРПОУ 30058505) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки № 138/23-504-30058505 від 22.08.2008 р., прийняті податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Як свідчать матеріали справи, позивач скористався своїм правом, передбаченим п.п. 5.2.2 ч. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000 р. та оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення в порядку апеляційного узгодження до ДПІ у Подільському районі м. Києва та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій до ДПА у м. Києві.

За результатами розгляду скарги ДПІ у Подільському районі м. Києва та ДПА у м. Києва прийняли рішення про результати розгляду скарг, на підставі яких були винесені:

- податкове повідомлення-рішення від 19.11.2008 р. за № 0000952350/1 за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18825,00 грн., основний платіж в розмірі 12550,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 6275,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 19.11.2008 р. за № 0000942350/1 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1138437, 00 грн., основний платіж в розмірі 758958,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 379479,00 грн.;

-           рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008 року за № 00003472340 на суму 82459,80 грн.;

-          рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008 року за № 00003482340 на суму 850,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Щодо визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств судом встановлено наступне.

Відповідно до п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі – запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

З наявних в матеріалах справи документах вбачається, що згідно з деклараціями з податку на прибуток підприємств та додатків К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 зазначеної податкової декларації проведеною відповідачем перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до декларацій з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2005 р., за І півріччя 2005 р., за 3 квартали 2005 р. та за 2005 р. розрахунок приросту (убутку) розраховувався як різниця балансової вартості запасів на початок звітного кварталу до балансової вартості на кінець звітного кварталу. Початком кожного звітного періоду є початок звітного року, оскільки декларації подаються наростаючим підсумком.

Так, позивачем невірно здійснювався розрахунок приросту /убутку балансової вартості товарів на складах (місцях зберігання), а саме дані Позивача з початку звітного року (17500) повинні зазначатися у кожній наступній податковій декларації у додатку К1/1, а не змінюватися.

Так, висновками перевірки зазначено, що невірне обрахування приросту (убутку) балансової вартості товарів призвело до заниження скоригованого валового доходу на загальну суму 125 500,00 грн. ( за ІІІ квартал 2005 р. – 50 200,00 грн.);

Окрім цього, судом встановлено, що приріст /убуток розраховується та відображається в додатку К 1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства.

Додаток К 1/1 згідно Наказу Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2003р. за № 271/7592 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання», із змінами та доповненнями, а саме п.3.1 статті 3 –«Декларація складається ….. і десяти додатків, з яких сім ( К1 –К7) подаються щокварталу..»

Розрахунок виглядає як розрахунок за формулою: Балансова вартість запасів усього на початок звітного року - Балансова вартість запасів усього на кінець звітного періоду.

Таким чином в розрахунку приросту/убутку зазначаються балансова вартість запасів на початок року та на кінець звітного періоду (в даному випадку саме третього кварталу 2005 року ).

Отже, суд приходить до висновку, що балансова вартість другого кварталу 2005 року при розрахунку приросту/убутку відповідачем за третій квартал 2005 року не враховувався .

Так, позивачем приріст балансової вартості запасів за ІІІ квартал 2005 року відображено в сумі 258600,00 грн., за результатами перевірки відповідача балансову вартість запасів визначено у сумі 208400,00 грн., таким чином різниця складає 50200,00 грн. = 258600,00 грн. –208400,00 грн.

Відповідно до декларацій з податку на прибуток підприємства та додатків до вищевказаних декларацій ( додаток “К1/1”), встановлено наступне:

розрахунок приросту убутку розраховується як різниця балансової вартості запасів на початок звітного року до балансової вартості запасів на кінець звітного періоду, приватне підприємство обраховувало як різницю балансової вартості запасів на початок звітного періоду до балансової вартості запасів на кінець звітного періоду.

Враховуючи, те що позивач порушив вимоги п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вважає обґрунтованим висновки відповідача.

Щодо донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, в перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»про що свідчить копія договору від 10.06.2005 року купівлі-продажу товару (фізично та морально застарілого обладнання), відповідно до технічним вимогам та якістю товару.

          На виконання зазначеного договору ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” на адресу позивача були надані наступні податкові накладні.

ПН № 147 від 31.08.2005 р. на загальну суму 193122,00 грн. в т.ч. ПДВ –32187,00 грн.

ПН № 152 від 30.09.2005 р. на загальну суму 30990,47 грн. в т.ч. ПДВ –5165,00 грн.

ПН № 151 від 30.09.2005 р. на загальну суму 174871,84 грн. в т.ч. ПДВ –29145,00 грн.

ПН № 153 від 30.09.2005 р. на загальну суму 58419, 85 грн. в т.ч. ПДВ –9737,00 грн.

ПН № 160 від 30.10.2005 р. на загальну суму 479627,30 грн. в т.ч. ПДВ –79938,00 грн.

ПН № 170 від 30.11.2005 р. на загальну суму 403085,38 грн. в т.ч. ПДВ –67181,00 грн.

ПН № 173 від 31.12.2005 р. на загальну суму 557752,47 грн. в т.ч. ПДВ –92959, 00 грн.

ПН № 172 від 31.12.2005 р. на загальну суму 45238,00 грн. в т.ч. ПДВ –7540,00 грн.

ПН № 1 від 31.01.2006 р. на загальну суму 216102,54 грн. в т.ч. ПДВ –36017,00 грн.

ПН № 5 від 28.02.2006 р. на загальну суму 519910,99 грн. в т.ч. ПДВ –86652,00 грн.

ПН № 13 від 31.03.2006 р. на загальну суму 503179,71 грн. в т.ч. ПДВ –83863,00 грн.

ПН № 4 від 30.04.2006 р. на загальну суму 632688,87 грн. в т.ч. ПДВ –105448,00 грн.

ПН № 6 від 31.05.2006 р. на загальну суму 657852,60 грн. в т.ч. ПДВ –109642,00 грн.

ПН № 9 від 30.06.2006 р. на загальну суму 42126,03 грн. в т.ч. ПДВ –7 031,00 грн.

Розрахунки між суб’єктами господарювання проводились шляхом перерахування коштів на банківський рахунок у безготівковій формі.

Сума ПДВ згідно наведених податкових накладних у розмірі 752 505,00 грн. була включена позивачем до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

Як вже зазначалося вище, під час проведення перевірки встановлено порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість», внаслідок включення до податкового кредиту сум ПДВ у загальному розмірі 752 505,00 грн., визначені у податкових накладних, оформлених від імені ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД».

Також, з акту проведеної відповідачем перевірки позивача вбачається, що відповідно до рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2006 р. по справі № 2-а-4682006 р. скасовано державну реєстрацію ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД”, визнано статут ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” з моменту державної реєстрації, а саме від 25.02.2005 р., та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Сервіс-Ком ЛТД” № 36107898 з моменту внесення до Реєстру платників податків на додану вартість недійсними.

Актом ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 04.10.2006 р. № 162 анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість № 36107898 (ІПН 334397326585), видане 10.03.2005 р. датою внесення до Реєстру платників податку на додану вартість, тобто 10.03.2005 р. (копія в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.2 ст.11 Закону України “Про судоустрій України” від 07.02.2002р. судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.06.1999 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 7.2.4 п.7.2 Закону 168/97 «Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону».

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. за № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. № 233/2037 «Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість». В абзаці 1 п.5 цього Порядку зазначається, що «Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою іншою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку». Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. за № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. № 233/2037 «Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість».

Відсутність, недостовірність, неповне визначення у податкових накладних хоча б одного з обов’язкових реквізитів, передбачених пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР не дозволяє ідентифікувати податкові накладні як такі, що оформлені у відповідності до вимог існуючого законодавства та такі, що дозволяють платнику податків відносити зазначену в них суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Як вже зазначалось вище, фінансово - господарські операції між позивачем та ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД» відбувалися з серпня 2005 по червень 2006 року (відповідно до податкових накладних), а свідоцтво платника ПДВ було анульоване з 10.03.2005 року. Отже, на момент здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем і ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», останнє не являлося платником податку на додану вартість.

Таким чином, під час здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», останнє не було зареєстроване, як платник податку на додану вартість і не мало права на складання податкових накладних.

Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями (далі Закон України № 283/97-ВР), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.»

Отже, на думку суду твердження платника, що він не може нести відповідальність за незаконні дії своїх контрагентів, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки Позивач, укладаючи господарські договори, несе ризики, пов’язані із здійсненням своєї підприємницької діяльності.

Разом з тим, відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними ... У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому, податкова накладна згідно закону розуміється не лише як формальний документ, а як документ, що несе відповідне правове навантаження і який повинен підтверджувати наявність підстав для включення в податковий кредит сум податку. Відсутність таких підстав позбавляє податкову накладну юридичної сили підтверджувати право на податковий кредит.

Тобто, як вбачається з аналізу норм пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, законодавцем передбачено, що навіть при наявності податкової накладної податковий кредит може бути не підтверджений, а сума податкового кредиту зазначена в податковій накладній не є остаточною та беззаперечною і може бути не підтверджена за результатами перевірки, що і відбулося в даному випадку.

Як встановлено судом, та знайшло підтвердження матеріалами справи (акт про місце незнаходження ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»за зазначеною юридичною адресою, копії декларацій з податку на додану вартість з «0»показниками за період 2005-2006 р.р., що свідчать про недекларування відповідних об’єктів оподаткування за результатами фінансово–господарських операцій з позивачем, не подання звітності за зазначений період ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»по формі 1 ДФ, відсутність на балансі підприємства офісних ( складських) приміщень, відсутність транспортних засобів, тощо), тобто наявні всі ознаки здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД» в супереч чинному законодавству.

Крім того, слід врахувати те, що згідно пп. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, які використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом, що є однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного, бюджету України.

Відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно з Законом України №168/97 зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР, під бюджетним відшкодуванням слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку.

Законом України №168/97-ВР встановлений прямий взаємозв'язок між: сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку, а також зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку.

Закону України № 168/97-ВР передбачає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.

Таким чином, вищезазначене свідчить, що укладання і виконання вищевказаних договорів суперечить інтересам держави та суспільства, так як завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету коштів у великих розмірах, витрати державних коштів на користь осіб, які не мають правових підстав та права на їх отримання.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позивач не мав право включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, оскільки судом встановлено, що контрагентом позивача - ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», суми ПДВ до державного бюджету не сплачувалась.

Також у статті 11 КАС України зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи (частина 4), і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких на його думку не вистачає (частина 5).

Позивачем на вимогу суду не було надано належних доказів щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»та доказів на те, що дані операції не містять ознак безтоварності.

Як вже зазначалось вище, між позивачем та його контрагентом було укладено договір від 10.06.2005 року купівлі-продажу товару (фізично та морально застарілого обладнання). Згідно до умов договору, невід’ємною його частиною повинна бути додаткова угода, а також акти про походження товару, посвідчення про вибухонебезпеку та радіологічну небезпеку товару, товаро - транспортні накладні.

Позивачем на виконання вимог суду витребувані докази до суду надані не були.

Посилання же підприємства на наявні приймально-здавальні акти по формі № 19, суд наголошує на тому, що при огляді зазначених доказів встановлено відсутність обов’язковість заповнення граф даного акту (вибірково - підпису сторін, печатки підприємства, кількості (тонн) товару, ціни, тощо), що унеможливлює здійснення у повній мірі та в повний спосіб ідентифікування товару та реальність його пересування від продавця к покупцю.

Таким чином, сам по собі факт сплати (перерахування) коштів –наявність банківських виписок по рахунках позивача, не є безумовним підтвердженням того, що купівля-продаж металобрухту мало місце, без врахування всіх істотних дій, доказів, інших даних, що свідчать про реальність здійснюваних операцій.

Отже, суд приходить до висновку що, наявність лише первинних документів не може свідчити про дійсне реальне виконання договору та проведення розрахунків між сторонами.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість та під ставність прийнятого рішення суб’єктом владних повноважень, а отже, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008р. № 00003472340.

Проведеною перевіркою встановлено, що згідно з звітами реєстраторів розрахункових операцій та АРМу «Касові апарати», за період з 01.04.2005 р. по 26.10.2005 р. позивачем було проведено по реєстраторам розрахункових операцій: марки «МІНІ 500,02МЕ»реєстраційний №2656002746, заводський № ПБ57013293, марки «МІНІ 500,02МЕ»реєстраційний №2656007935, заводський № ПБ57007935, знятих з реєстрації 26.10.2005р. та отримано готівкових коштів у сумі за квітень 2005 р. - 4 677,62 грн., травень 2005 р. - 5 109,94 грн., червень 2005 р. - 4 343,20 грн., липень 2005 р. - 646,23 грн., серпень 2005 р.- 1 714.97 грн., всього на загальну суму 16491,96 грн.

Будь-які касові книги, прибуткові-видаткові касові ордери, підтверджуючі надходження зазначених сум до каси підприємства та оприбуткування готівкових коштів у сумі 16491,96 грн. надано не було. Всього як було зазначено не оприбутковано готівкових коштів на суму 16491,96 грн.

Згідно з рішенням ДПІ у Подільському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008 р. № 00003472340 за неоприбуткування готівки у касі підприємства, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 82 459,80 грн.

Суд погоджується з висновками викладеними в акті перевірки Позивача з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, працівниками відповідача була проведена виїзна документальна планова перевірка ПП «Дюран» (код ЄДРПОУ 30058505) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2008 р. За результатами перевірки складено акт (довідку) з виявленими порушеннями. Позивач в особі директора Мазорчука А.П. відмовився від підписання матеріалів перевірки, про що відповідачем був складений акт відмови від підписання матеріалів перевірки (наявний в матеріалах справи).

Відповідачем було встановлено порушення п.2.6 Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” від 15.12.04р. № 637 (надалі Положення 637), а саме не оприбуткування готівкових коштів у сумі 16 491,96 грн.

Отже, згідно з п.2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійсненню обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно з п.4.1 Положення № 637, для забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу (приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків), а усі надходження і видачу готівки в національній валюті відображати у касовій книзі (пункт 4.2 Положення).

Відповідно до п.1 Указу Президента від 12.06.1995 р. № 436/95 „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" до юридичних осіб всіх форм власності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.

Крім того, позивач не заперечує наявність факту не оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства у сумі 16 491,96 грн.

Таким чином, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 82 459,80 грн. застосовані до підприємства згідно з рішенням ДПІ у Подільському районі м. Києва від 03.09.2008р. № 00003472340 про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008р. №00003482340.

Перевіркою встановлено, що позивач проводив розрахункові операції за готівку в кафе яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 38, з використанням реєстраторів розрахункових операцій: «МІНІ 500,02МЕ»реєстраційний № 2656002746, заводський №ПБ57013293, марки «МІНІ 500,02МЕ» реєстраційний №2656007935, заводський №ПБ57007935, знятих з реєстрації 26.10.2005 р. та використанням книг обліку розрахункових операцій № 2656002746, № 2656007935.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п.6, п.9, п.10 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ” від 06.07.05 р. № 265/95-ВР (надалі-Закон № 265), а саме: підприємством не забезпечено зберігання вказаних книг обліку розрахункових операцій, використаних контрольних стрічок з вказаних реєстраторів розрахункових операцій, та не забезпечено роздрукування та збереження фіскальних звітних чеків Z- звітів зазначених вище реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно з рішенням ДПІ у Подільському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.09.2008р. № 00003482340 за порушення п.6, п.9, п.10 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР, на підставі п. 3, п.4, п.5 ст.17 Закону України № 265/95-ВР, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 850,00 грн. (340,00 грн. + 340,00 грн.+170,00 грн.).

Відповідно до пункту 6 статті 3 Закону України № 265/95-ВР, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення.

Пунктом 3 статті 17 Закону України № 265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції, зокрема, двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки чи книги обліку розрахункових операцій, або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання, або використання незареєстрованих чи не прошнурованих книг обліку розрахункових операцій, або не зберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну.

Відповідно до пп.4.6 п. 4 «Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуг)», затверджено наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за № 107/5298 (далі-Порядок), суб'єкт підприємницької діяльності повинен забезпечити ведення в установленому порядку поточної, а також зберігання у господарській одиниці останньої використаної книги обліку розрахункових операцій, зареєстрованої на РРО.

Відповідно до пункту 9 статті 3 Закону України № 265/95-ВР, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Пунктом 4 статті 17 Закону України № 265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції, зокрема, двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 10 статті 3 Закону України № 265/95-ВР, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського, харчування та послуг зобов'язані друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років.

Пунктом 5 статті 17 Закону України № 265/95-ВР визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції, зокрема, десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання друку контрольної стрічки або її не зберігання протягом встановленого терміну.

          Окрім цього, факт виявлених та встановлених порушень позивачем не заперечується.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо правомірності застосування відповідачем штрафні (фінансові) санкції у розмірі 850,00 грн. до позивача.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем строків застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Як вже було вставлено, відповідачем була проведена виїзна документальна планова перевірка ПП «Дюран» (код ЄДРПОУ 30058505 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2008 р.

Крім того, саме під час цієї перевірки були виявлені порушення Позивачем вимог діючого законодавства щодо порядку проведення розрахункових операцій (готівкових, безготівкових) в національній валюті України.

Відповідно до ст. 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки, відповідачем була проведена планова перевірка позивача, тому ст. 250 ГК України в даному випадку не може застосовуватися в частині річного терміну з дня порушення, а повинна застосовуватися з урахуванням шести місяців з дня виявлення порушення.

Також, матеріалами справи підтверджено, що реєстратори розрахункових операцій які знаходились в господарській одиниці позивача –кафе (м. Київ, вул.. Вишгородська, 38) були зняті з реєстрації позивачем 26.10.2005 року. Отже, твердження відповідача щодо відсутності підстав та необхідності для проведення перевірки з питань порядку проведення розрахункових операцій (готівкових, безготівкових) в національній валюті України в період раніше ніж проведення планової перевірки позивача є доведеними.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтовано правомірним застосування відповідачем штрафної (фінансової) санкції у розмірі 850,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 82459,80 грн. до позивача.

Частиною другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідають нормам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, в задоволенні позовних вимогах слід відмовити.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В адміністративному позові відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                 Добрянська Я.І.