Ухвала суду № 39441020, 19.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/12309/13-ц 19.06.2014 19.06.2014 19.06.2014

Провадження № 22ц/784/1766/14 Суддя першої інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 37 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Колосовського С.Ю.,

при секретарі Романенко Ю.О.,

за участю представника відповідача - Мальцева Л.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати, компенсації частини втрати заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив в подальшому, до державного підприємства «Миколаївський ремонтно - механічний завод», назва якого була змінена на державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» (надалі - Підприємство), про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати, компенсації частини втрати заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період з 10 червня по 9 грудня 2010 року працював сторожем на Заводі. Наказом підприємства від 9 грудня 2010 року, у зв'язку з порушенням адміністрацією Заводу норм законодавства про працю та колективного договору щодо виплати заробітної плати його було звільнено за власним бажанням з 7 грудня 2010 року.

Після звільнення з роботи підприємство всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не провело з ним повний розрахунок у зв'язку із чим він змушений був звернутися з позовом до суду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 7084 грн. 94 коп., вихідну допомогу за порушення трудового законодавства у розмірі 6727 грн. 41 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 113040 грн. 37 коп., компенсацію частини втраченого заробітку у зв'язку з інфляцією в сумі 242 грн. 62 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» на користь ОСОБА_3 7084 грн. 94 коп. - заборгованість по заробітній платі; 4923,93 грн. - вихідної допомоги, 63972 грн. 92 коп. - середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, 242 грн. 62 коп. - компенсацію частини втраченого заробітку у зв'язку із інфляцією та 300 грн. компенсацію моральної шкоди. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким обрахувати розмір цих виплат з кількості календарних днів.

Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» в своїй апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації частини втрати заробітку та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, посилаючись на відсутність вини підприємства.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явленні звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом з 10 червня 2010 року позивач працював сторожем 1 класу сторожової охорони у державному підприємстві «Миколаївський ремонтно-механічний завод» (а.с.7).

Відповідно до наказу від 9 грудня 2010 року позивача звільнено з посади сторожа 1 класу сторожової охорони з 7 грудня 2010 року на підставі ст. 38 КЗпП України ( порушення адміністрацією законодавства про працю) (а.с.58).

У день звільнення відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату. Згідно довідки-розрахунку виданої державним підприємством «Миколаївський ремонтно-механічний завод» від 4 квітня 2011 року сума заборгованості по заробітній платі за червень-грудень 2010 року складає 7084,94 грн.(а.с. 6)

Відповідно до наказу Державного Концерну «Укроборонпром» від 14 березня 2012 року найменування державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» змінено на державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод»(а.с.57).

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» є правонаступником державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» (а.с.60-64).

Суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що саме з вини відповідача не була проведена у визначений законом строк повна виплата всіх сум, що належать позивачу при звільненні.

Колегія суддів погоджується з тим, що доводи відповідача про відсутність вини підприємства у невиплаті таких сум, що пов'язується відповідачем з відсутністю звернення позивача за такими виплатами, визнані судом неспроможними, оскільки проведення повного розрахунку при звільнені працівника це обов'язок працедавця.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Проте, така вимога закону відповідачем не виконана.

Більш того, в 2011 році Підприємство на вимогу ОСОБА_3 надало довідку про наявність заборгованості по заробітній платі, що підтверджує факт звернення позивача за виплатою заробітної плати та відсутності розрахунку з ним.

За такого, саме з вини Підприємства позивачу не були виплачені нараховані при звільненні грошові суми у період з 7 грудня 2010 року по 8 травня 2014 року.

Суд першої інстанції правильно обрахував розмір середньомісячної заробітної плати, у розумінні ст. 117 КЗпП України, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 січня 1995 року з подальшими змінами (надалі - Порядок)

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися у календарних днях, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки відповідно до п. 8 зазначеного Порядку такі виплати обчислюються множенням на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів.

Проте, положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України не містить приписів щодо обрахування зазначених виплат, виходячи з календарних днів, а тому районний суд підставно обрахував розмір такої виплати з урахуванням робочих днів.

Відповідно до ст. 44 КЗпП при припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, зокрема з підстав ст. 38 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки, як встановлено судом позивач був звільнений за власним бажанням у зв'язку з порушенням адміністрацією Підприємства законодавства про працю, то суд обґрунтовано стягнув з відповідача вихідну допомогу у розмірі 4923,93 грн.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 95 КЗпП України та ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Встановлена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка здійснюється відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі ст.ст. 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

З огляду на аналіз зазначених правових норм суд першої інстанції, встановивши, що протягом 2010 року відповідачем заробітна плата позивачу не виплачувалася, що було підставою для звільнення останнього за власним бажанням, були порушені строки виплати заробітної плати, обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення компенсації частини втраченого заробітку у зв'язку з інфляцією у розмірі 242.62 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За такого колегія суддів погоджується з місцевим судом, що порушення відповідачем трудових прав позивача призвели до моральних страждань останнього, а тому з відповідача підлягає стягненню компенсація моральної шкоди, яка з урахуванням глибини цих страждань визначена судом у розмірі 300 грн.

Таким чином, доводи апеляційних скарг правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, для зміни або скасування зазначеного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: