Ухвала суду № 39439797, 22.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/70856/11

№ К/9991/70856/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011

у справі № 2а-15821/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан Груп»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

за участю прокурора у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011, позов задоволено: визнані недійсними податкові повідомлення-рішення від 03.12.2010: № 0002422302/0 та № 0002432302/0.

Судові рішення вмотивовані висновками суду про те, що правомірність формування позивачем валових доходів, валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Едан плюс», ТОВ «УФК «Арієс», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон», ТОВ «Оригінал», ПП «АСК «Сервіс», ТОВ «Логос», ТОВ «Дом і К», ТОВ «Електрощит сервіс» підтверджені належним чином оформленими первинними документами та відповідає цілям господарської діяльності позивача.

У касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу сум податкових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 05.11.2010 № 5144/23-212/33725098, про порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 ст.5, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): 1) занижено суму валових доходів у податковому обліку за 4-й квартал 2009 року, 1-й та 2-й квартали 2010 року на загальну суму 136510287,00 грн., зокрема: 1-1) 30638250,00 грн. - заниження задекларованих показників приросту балансової вартості запасів у зв`язку з неправомірним виключенням при його обрахунку товарів, які поставлялись позивачем на користь ТОВ «Едан плюс», ТОВ «УФК «Арієс», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон» за правочинами, які не мали реального характеру з огляду на відсутність доказів транспортування таких товарів, фактичної передачі, відсутності у вказаних покупців необхідних умов для прийняття товару у такій кількості (основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів); 1-2) 105872037,00 грн. - дебіторська заборгованість, яка виникла внаслідок перерахування позивачем передоплати на користь ТОВ «Оригінал», ПП «АСК «Сервіс», ТОВ «Логос», які мають ознаки фіктивності (відсутні за місцезнаходженням, відсутні основні засоби та трудові ресурси, зареєстровані на підставних осіб) за господарськими операціями, які не відповідають економічному змісту господарської діяльності позивача та не спрямовані на реальне настання наслідків; 2) завищено валові витрати на загальну суму 10254046,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2009 року, 1-й та 2-й квартали 2010 року на суми авансових платежів за договорами купівлі-продажу товару, які не відповідають цілям та меті господарської діяльності позивача, з постачальниками: ТОВ «Едан плюс», ТОВ «Дом і К», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон», ТОВ «Електрощит - сервіс», які мають ознаки фіктивності з огляду на відсутність у цих товариств основних засобів, трудових ресурсів, необхідних для виконання такого обсягу поставки, що не відповідає цілям та меті господарської діяльності позивача, внаслідок чого донараховано податок на прибуток у загальній сумі 35901702,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2009 року, 1-й та 2-й квартали 2010 року. Крім того, за висновками акту перевірки позивачем порушені норми підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 8534335,00 грн. у податковому обліку за серпень, вересень, жовтень, грудень 2009 року, січень, березень, квітень, червень 2010 року: 2673115,00 грн. - за наслідками нікчемних правочинів з ТОВ «Едан плюс», ТОВ «Дом і К», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон», ТОВ «Електрощит - сервіс»; 5854663,00 грн. - включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними в іншому податковому періоді ніж звітний; 6260,00 грн. - за господарськими операціями з ЗАТ «Борова Агро», з яким є відмінності у податкових звітностях щодо податкових зобов`язань та податкового кредиту, внаслідок чого донараховано податок на додану вартість у податковому обліку за період з вересня 2009 року по червень 2010 року на загальну суму 8522552,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення 03.12.2010: № 0002422302/0 - про визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 61608683,90 грн., у т.ч.: 35898702,00 грн. - основний платіж, 25709981,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0002432302/0 - про визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 12783828,00 грн., у т.ч.: 8522552,00 грн. - основний платіж та 4261276,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на здійснення передоплати за товар за договорами купівлі-продажу та виконання господарських операцій з поставки товарів ТОВ «Едан плюс» (промислова та хімічна продукція), ТОВ «Дом і К» (будматеріали), ТОВ «Белен» (автозапчастини, промислова продукція), ТОВ «Тевес-Юніон» (автозапчастини, матеріали та промислова продукція), ТОВ «Електрощит - сервіс» (соняшник), позивач на підставі виписаних вказаними постачальниками накладних та податкових накладних сформував у податковому обліку з податку на прибуток за 4-й квартал 2009 року, 1-й та 2-й квартал 2010 року валові витрати, а в податковому обліку з податку на додану вартість за грудень 2009 року, січень, березень, квітень, червень 2010 року - податковий кредит у вказаних вище сумах.

За визначенням пункту 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї ж статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абзац третій підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті).

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, застосувавши вказані правові норми, зробили висновок про зв`язок витрат позивача у вигляді передоплати на користь вказаних контрагентів із його (позивача) власною господарською діяльністю, та виходили із того, що факт наявності належно оформлених податкових накладних свідчить про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на їх підставі.

Разом з тим, економічна доцільність здійснення позивачем передплати за договорами з ТОВ «Едан плюс», ТОВ «Дом і К», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон», ТОВ «Електрощит - сервіс» у таких сумах не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Зв`язок витрат платника податків із господарською діяльністю та спрямованість таких витрат на отримання платником податків економічної вигоди за наслідками їх здійснення (витрат) як неодмінна підстава для виникнення права на валові витрати та податковий кредит, зокрема і при здійсненні передоплати за договором, прямо випливає із вищенаведених норм Законів № 334/94-ВР та № 168/97-ВР.

Однак, з огляду на обставини наявності кредиторської заборгованості перед позивачем у ТОВ «Белен» в сумі 1800000,00 грн. та ТОВ «Тевес-Юніон» в сумі 3540192,00 грн., яка виникла раніше, відсутності поставки позивачу товару за вказаною передоплатою з дат здійснення такої передоплати до дати перевірки, відсутності вчинення позивачем дій щодо спонукання цих постачальників на виконання своїх зобов`язань за договорами, відсутності у вказаних постачальників основних засобів (виробничих потужностей, складський приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів висновок про спрямованість дій позивача на отримання економічного результату при здійсненні передоплати, а отже і правомірність сформованих валових витрат та податкового кредиту за їх наслідками є передчасним.

За визначенням пункту 4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.1 цього пункту встановлено, що валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пункту 5.9 ст.5 цього Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право платника податку на виключення зі складу обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів вартості товарів виникає виключно у випадку реального характеру такої поставки. Однак, обставини поставки позивачем товару на користь ТОВ «Едан плюс», ТОВ «УФК «Арієс», ТОВ «Белен», ТОВ «Тевес-Юніон» не можуть вважатись встановленим з огляду на відсутність доказів фактичної передачі товару, його транспортування до покупців.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відповідно до підпункту 12.1.5 пункту 12.1 ст.12 Закону № 334/94-ВР платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Строки, визначені абзацом "а" цього підпункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповідь на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені господарсько-процесуальним законодавством.

Строки, визначені абзацом "б" цього підпункту, застосовуються незалежно від того, чи розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи із примусового стягнення боргу чи ні.

Зазначене у цьому підпункті збільшення валового доходу покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається таким покупцем до настання строків, визначених абзацами "а" або "б" цього підпункту.

Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Заборгованість, попередньо віднесена до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту, або відшкодована за рахунок страхового резерву згідно з пунктом 12.3 цієї статті, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов'язання як покупця, так і продавця у зв'язку із таким визнанням.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність збільшення у податковому обліку позивача валових доходів за дебіторською заборгованістю, яка виникла у позивача внаслідок здійснення передоплати на користь ТОВ «Оригінал», ПП «АСК «Сервіс», ТОВ «Логос», податковий орган посилався на те, що ТОВ «Оригінал» зареєстровано на підставну особу - засновник та керівник цього товариства, Литовнік Вадим (громадянин Латвійської Республіки) свідчив про відсутність будь-якого відношення до створення та діяльності вказаного товариства; відносно ПП «АСК «Сервіс» порушено провадження у справі про припинення, підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням; стосовно ТОВ «Логос» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність підтвердження відомостей; у цих суб'єктів підприємницької діяльності відсутні основні засоби та трудові ресурси, необхідні для здійснення поставки товарів у обсягах, зазначених в наданих позивачем документах.

Цим доводам податкового органу судами у порушення вимог статті 86 КАС України не було надано оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поміж іншим, у межах касаційного провадження податковим органом до матеріалів справи було додано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка не завірена державним реєстратором, згідно якого ТОВ «Титан Груп» є припиненим, про що вчинено запис 19.12.2012.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи те, що належним доказом припинення юридичної особи - ТОВ «Титан Груп» є відповідний витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який відповідає нормам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а також відсутність у суду касаційної інстанції можливості витребування нових доказів, вказана обставина має бути встановлена судом першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221 223, частинами 2, 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова задовольнити частково, скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2010 та направити справу новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписН.Є. Блажівська підпис М.В. Сірош