Ухвала суду № 39439784, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/48206/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Кліща А.О.від відповідачаШмігель Т.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службина постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013у справі № 826/3746/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0010452209 від 17.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 у даній справі скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0010452209 від 17.10.2012.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги відповідача, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт № 782/22-9/34047146 від 01.10.2012;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України занижено ПДВ на загальну суму 3 571 051,00 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010452209 від 17.10.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 4 463 814,00 грн. (з яких: 3 571 051,00 грн. - основний платіж та 892 763,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Позиція податкового органу полягає в тому, що в ході проведення перевірки встановлено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Солодка Країна-К» та ФОП ОСОБА_7.), оскільки, на думку податкового органу, останні здійснювали діяльність з суб'єктами господарювання, які мали фіктивний характер, не мали матеріально-технічних можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та мають ознаки фіктивності. За висновками акту перевірки угоди, укладені між позивачем та цими контрагентами, мають ознаки нікчемних відповідно до п.1 ст.215, ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок, укладені з метою незаконного формування податкової звітності, в тому числі, й податкового кредиту.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, зазначив про обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з огляду на що дійшов висновку про протиправність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, складених внаслідок укладення договорів з вказаними контрагентами.

Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив позов з огляду на те, що доказами, наданими позивачем, підтверджено реальний характер здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Солодка Країна-К» та ФОП ОСОБА_7 було укладено договори поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження виконання укладених із зазначеними контрагентами договорів позивач надав наявні первинні документи (видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, залізничні накладні, сертифікати відповідності, посвідчення про якість цукру білого, висновки санітарно-епідеміологічної експертизи, тощо). При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано, що укладання відповідних договорів із зазначеними контрагентами було зумовлено необхідністю виконання позивачем своїх зобов'язань перед ТОВ «Житомирські ласощі», що, в свою чергу, спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність господарської мети при укладенні договорів між позивачем та ТОВ «Солодка Країна-К» і ФОП ОСОБА_7

Крім того, колегія судів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих своїх доводів, зокрема, що такі договори у встановленому порядку були визнані недійсними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний