Ухвала суду № 39439696, 24.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року м. Київ К/800/419/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р.

у справі № 826/12322/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВН»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВН» (далі - позивач, ТОВ «ВВН») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі № 0004182208 та № 0004172208 ві?д 07 червня 2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВВН» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Евіт» за листопад-грудень 2012 року, за результатами якої складено акт № 2266/22.8/34297337 від 27.05.2013 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 63 195,90 грн.; п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 72 675,30 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2013 року № 0004172208, яким позивачу збільшено сум?у грошового зобов'язання з под?атку на додану вартість у розм?ірі 328 790,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 82 198,00 грн., т?а податкове повідомлення-ріш?ення від 07 червня 2013 року № 0004182208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 414 275,00 грн. за основни?м платежем та застосовано штр?афні (фінансові) санкції у розмірі 103 569,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включ?аються до складу витрат витра?ти, не підтверджені відповідн?ими розрахунковими, платіжни?ми та іншими первинними докум?ентами, обов'язковість веденн?я і зберігання яких передбаче?на правилами ведення бухгалт?ерського обліку та нарахуван?ня податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та посл?уг з метою їх подальшого викор?истання в оподатковуваних оп?ераціях у межах господарсько?ї діяльності платника податк?у; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших нео?боротних матеріальних актив?ів та незавершених капітальн?их інвестицій у необоротні ка?пітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальш?ого використання в оподатков?уваних операціях у межах госп?одарської діяльності платни?ка податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 2012 року між ТОВ «ВВН» (замовник) та ПП «Евіт» (виконавець) укладено договір про надання рекламних та маркетингових послуг № 349/12, за змістом якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати рекламні, маркетингові та консультаційні послуги, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи (послуги) згідно з умовами договору.

Виконання умов укладеного договору підтверджено актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, видатковими накладними.

Також ПП «Евіт», як безпосередній виконавець послуг, що замовлялися позивачем, склав звіти щодо проведення рекламної діяльності по договору № 349/12 від 01 вересня 2012 року, відповідно до яких ПП «Евіт» зазначило, в яких саме точках продажу (супермаркетах, магазинах та інших подібних закладах) проводилися рекламні акції та маркетингові дослідження.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та нарахування податкового кредиту.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки пода?ткового органу щодо нікчемності правочину, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За та?ких обставин, касаційна скарг?а відповідача підляг?ає відхиленню, а постанова

Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов