Постанова № 39436642, 30.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1Вн. № 1/100

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

30 квітня 2014 року 14:15 № 826/4601/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0005301702 від 27.03.2014, ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - позивач, ДТГО "Південно-Західна залізниця") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській обл.) про визнання протиправним та скасування рішення від 27.03.2014 № 0005301702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4601/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/4601/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 23.04.2014 прибув представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 23.04.2014 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 КАС України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 23.04.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено, що згідно направлення від 10.02.2014 ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській обл. проведено планову виїзну перевірку Відокремленого підрозділу ДТГО «Південно-Західна залізниця» Чернігівської дистанції колії з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки складено Акт № 701/22/01069809 від 17.03.2014 та постановлено Рішення № 0005301702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2014 - донараховано 22 717,59 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та 11 358,8 грн. штрафних санкцій.

За висновками відповідача, позивач порушив п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ, мотивуючи тим, що для зазначених працівників базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т.ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону «Про оплату праці», та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт» соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безоплатний проїзд залізничним транспортом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 160 «Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат підприємств.

Згідно пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (само зайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Відповідно до пункту 5.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Вартість безкоштовного проїзду працівника залізниці не включається до складу фонду заробітної плати та не входить до бази для нарахування та утримання внесків до фондів обов'язкового соціального страхування, оскільки відповідно до пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» базою (об'єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян є заробітна плата платника цього податку.

Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, суд не може погодитися з висновком податкового органу, оскільки надання безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, згідно Закону України «Про залізничний транспорт», є додатковим благом відповідно до підпункту «а» пункту 4.2.9 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яке не входить до структури заробітної плати, передбаченої статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Також суд звертає увагу, що посилання відповідача на пункт 2.2.10 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, щодо включення до складу фонду оплати праці витрат, пов'язаних із наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, є необґрунтованими, оскільки у пункті 1.1 Інструкції чітко закріплено, що «Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування». Інструкція розроблена для здійснення статистичних спостережень, також Інструкція є підзаконним нормативним актом і не може змінювати норми, закладені Законом України «Про оплату праці» щодо визначення поняття «заробітна плата», у тому числі «додаткова заробітна плата», а також постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 160.

Отже, положення пункту 2.2.10 Інструкції № 5 не може вважатися імперативним приписом, який зобов'язує включати такі виплати до складу оплати праці для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового соціального страхування.

Таким чином, виходячи із засад пріоритетності законів над іншими нормативно-правовими актами, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме Закон України «Про оплату праці», а не Інструкція зі статистики заробітної плати.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Таким чином, суд приходить до висновку, що виплати, пов'язані з оплатою вартості безоплатного проїзду працівникам залізничного транспорту, відносяться до додаткових благ, які такі працівники отримують від підприємства, з яким перебувають у трудових відносинах. Тобто, витрати, пов'язані з оплатою вартості безкоштовного проїзду, не можуть включатися до фонду додаткової заробітної плати. Фонд додаткової заробітної плати є безпосередньою складовою частиною фонду заробітної плати, до якого входять лише витрати, пов'язані з нарахуванням заробітної плати працівникам за виконану ними роботу, і не може входити до складу об'єктів, з яких здійснюється утримання внесків до державних загальнообов'язкових соціальних фондів..

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0005301702 від 27.03.2014.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова