Рішення № 39436478, 25.06.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 257/734/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4957/2014

Головуючий у 1 інстанції Чудопалова С.В. Доповідач Біляєва О.М.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Папоян В.В., Тимченко О.О.,

при секретарі Саєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк", третя особа відділ державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, у якому просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - та яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - недобудованої будівлі цеху з виробництва теслярних виробів, літ. А-1, готовністю 43%, зареєстрованого в реєстрі за № 974, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку. Свої вимоги обґрунтовував тим, що хоча 21 травня 2013 року йому й було відмовлено в державній реєстрації права власності на придбане майно, проте на підставі ст. 334 ЦК України він законно, на підставі зазначеного договору, зареєстрованого в реєстрі за № 974, та витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів, набув право власності на спірне майно, так як між сторонами цього договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 08 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 02 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2014 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно будівлю цеху з виробництва теслярних виробів загальною площею 377,5 кв. м, літ. А-1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтовував аналогічно до заявлених у липні 2013 року та тим, що з моменту придбання нерухомого майна спірний об'єкт було добудовано, згідно з технічним паспортом його готовність становить 100%.

Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 21 березня 2014 року цивільні справи об'єднані в одне провадження. Замінено неналежного відповідача відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку належними: ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічним акціонерним товариством комерційним банком „ПриватБанк". Залучено до участі у справі третю особу - відділ державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку (ас. 166 т. 1).

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року позов задоволено:

Звільнити з-під арешту, який накладено постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 18 лютого 2013 року ВП № 30642831, нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва: недобудовану будівлю цеху з виробництва теслярних виробів загальною площею 377,5 кв. м, літ. А-1, готовністю 43%, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - та належить на праві власності ОСОБА_1

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно будівлю цеху з виробництва теслярних виробів загальною площею 377,5 кв. м, літ. А-1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_3 звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд розглянув справу за її відсутності, не повідомивши про час і місце судового засідання. Суд не врахував, що спірне приміщення є спільною сумісною власністю подружжя, на відчуження якого вона не надавала згоду. Суд, задовольнивши позов, практично змінив порядок набуття права власності, встановлений законом, та не врахував, що спірне майно входить до сукупної маси активів ОСОБА_2 й необхідно для задоволення потреб дітей, на яких з останнього стягнуті аліменти.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені, що підтверджується телефонограмами №№ 990, 991, 993, 994, які зареєстровані 17 червня 2014 року в Журналі телефонограм апеляційного суду № 1; повідомленнями про отримання судової повістки. Відділ державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що право власності на спірне майно було набуте позивачем в момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та внесення нотаріусом відповідного запису до реєстру правочинів. Накладення арешту порушує права власника щодо володіння та розпорядження майном.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом установлено, що 23 травня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва: недобудованої будівлі цеху з виробництва теслярних виробів літ. А-1 готовністю 43%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 974, та в Державному реєстрі правочинів. Рішенням комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" від 28 травня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 в державній реєстрації прав на даний об'єкт незавершеного будівництва з підстав відсутності документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та дозволу на виконання будівельних робіт на його ім'я (ас. 5-7 т. 1).

Рішенням Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку № 2424657 від 21 травня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності щодо об'єкта незавершеного будівництва у зв'язку з арештом спірного майна (ас. 4 т. 1).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 16 січня 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-3427, виданим 28 грудня 2011 року Київським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на неповнолітніх дітей аліментів у розмірі ? частини усіх видів заробітку до досягнення дітьми повноліття (ас. 28 т. 1).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 15 листопада 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/0523/2422, виданим 31 жовтня 2012 року Київським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" боргу у сумі 7278 грн. 24 коп. (ас. 38 т. 1).

18 лютого 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яким визначено об'єкт незавершеного будівництва - недобудовану будівлю цеху з виробництва теслярних виробів літ. А-1 готовністю 43%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить боржнику ОСОБА_2 (ас. 32 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги в частині звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість цих вимог.

На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК).

Для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Разом з тим статтею 182 ЦК України, в редакції на час укладення договору купівлі-продажу, передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.

Державна реєстрація правочинів проводиться на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до вимог пунктів 5, 6 державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; державна реєстрація правочинів здійснюється шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Пунктом першим частини першої ст. 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем.

Договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва, укладений 23 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в установленому законом порядку недійсним не визнаний.

Ця обставина визнана апелянтом. Відтак доводи скарги, що об'єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, на відчуження якого дружина не давала згоду, відхиляються апеляційним судом.

З урахуванням наведених положень закону та встановлених обставин той факт, що позивач не зареєстрував своє право власності на нерухому річ на підставі укладеного правочину, за яким у нього виникло таке право, сам по собі не є підставою для відмови у задоволенні вимог про звільнення майна з-під арешту, отже висновок суду першої інстанції є правильним по суті, оскільки суд установив, що право власності ОСОБА_1 не зареєстрував з причин, що не залежали від його волі. Абзацем 2 частини 3 статті 331 ЦК України встановлено право особи, що створила об'єкт нерухомого майна зі своїх матеріалів, або набуває на нього право власності на підставі договору або закону, укладати договори щодо зазначеного об'єкта незавершеного будівництва (про відчуження або іпотечні). При цьому для реєстрації права власності набувача на об'єкт незавершеного будівництва, надаються документи, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисна документація, а також документи, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва (постанова Верховного Суду України від 19.09.201 у справі № 3-82гс11).

Однак не можна погодитись з висновком суду про визнання права власності на завершене будівництвом нерухоме майно - будівлю цеху з виробництва теслярних виробів загальною площею 377,5 кв. м, літ. А-1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За загальним правилом право власності на об'єкт незавершеного будівництва як такий виникає безпосередньо в силу положень закону - ч. 2 ст. 331 ЦК.

Припинення суб'єктивних прав на об'єкт будівництва відбувається як за загальними правилами (статті 346-354, 598-609 ЦК), так і характеризується певними особливостями.

Перш за все право власності на об'єкт будівництва (незавершеного будівництва) припиняється в момент завершення будівництва, прийняття в експлуатацію і здійснення державної реєстрації, коли він стає повноцінним об'єктом нерухомості, створеним в результаті будівництва.

Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч. 2 ст. 331 ЦК, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (систему органів державної реєстрації прав становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав - ст. 6 Закону № 1952-ІV«Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Положення ч. 2 ст. 331 ЦК слід розуміти у системному зв'язку із положенням ст. 182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає ніяких винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-ІV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.

Таким чином, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), відтак, статтею 331 ЦК України не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 19 вересня 2011 року N 3-82гс11, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Аналогічне роз'яснення також міститься у пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".

За таких обставин при вирішенні вимог про визнання права власності суд першої інстанції, встановивши обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Крім того, на порушення вимог ст. 169 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності апелянта ОСОБА_3, яка не була повідомлена про час і місце судового засідання.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення в цій частині і відмовляє у задоволенні вимог про визнання права власності на новостворене нерухоме майно.

Керуючись пп. 1, 2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року в частині визнання права власності скасувати.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк", третя особа відділ державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання права власності на новостворене нерухоме майно відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді