Ухвала суду № 39432342, 29.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 рокусправа № 2а/0470/6604/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі №2а/0470/6604/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грей Центр» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грей-Цент» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби згідно якого, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем 04.11.2011 року податкові повідомлення-рішення №0000992320, № 0000982320.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем законодавства, викладені у акті №502/1-23-20-34803784 від 18 жовтня 2011 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.11.2011 року №0000992320, № 0000982320.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про порушення позивачем норм податкового законодавства України.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем з 31.08.2011 року по 11.10.2011 року було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №502/1-23-20-34803784 від 18.10.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- абз.5 пп.1.22.1 п.1.22. ст.1, пп.4.1.6 п.4.1. ст.4, п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.14.1.257 п.14.1.ст.14 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 2 400 217 грн.;

- п.4.1, п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 394 150 грн.

На думку податкового органу заниження податку на прибуток мало місце через заниження підприємством балансової вартості запасів на кінець звітного періоду півріччя 2010 року на 8 441 005 грн., що призвело до заниження показників рядку 01.2 Декларації з податку на прибуток підприємством «приріст балансової вартості запасів» на відповідну суму. Уточнюючі розрахунки по податку на прибуток подані позивачем за період перевірки, який вже було досліджено та перевірено, підтверджено матеріалами попередньої перевірки, тому до уваги податковим органом не прийняті. Крім того, заниження валових витрат позивачем на загальну суму 913 561 грн. відбулось через не нарахування останнім відсотків на залишок коштів отриманих від ПП «Солор» на підставі договору доручення, що є порушенням абз.5 пп.1.22.1 п.1.22. ст.1, п.4.1.6 п.4.1. ст.4, п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Висновки податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 179 159 грн. за квітень 2010р. ґрунтуються на відсутності у звіті про використання РРО та книги обліку розрахункових операцій за березень 2010р. даної суми повернутих коштів кінцевому споживачу. Висновки щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 214 991 грн. за червень 2010р. ґрунтуються на встановленої розбіжності між показниками Декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010р. та показниками Податкових декларацій з ПДВ в сумі 1 074 953, що призвело до заниження бази оподаткування операцій з поставки товарів на 1 074 953 грн., ПДВ - в сумі 214 991 грн. Крім того такий висновок ґрунтується на тому що, актом попередньої перевірки не було встановлено заниження / завищення податкових зобов'язань з ПДВ за квітень - березень 2010 р., висновки акта оскаржені не були.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011 року №0000992320, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 2 987 355 грн., в тому числі 2 400 217 грн. - за основним платежем, 587 138 грн. - за штрафними санкціями, та №0000982320, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 492 688 грн., в тому числі 394 150 грн. - за основним платежем, 98 538 грн. - за штрафними санкціями.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до абз.2 та 3 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року (в редакції, на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №2181) якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції зі змісту акта перевірки від 15.07.10 №703/1-23-40-34803784 «Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.07 по 30.03.10, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07 по 31.03.10» вбачається, що проведеною перевіркою не встановлено заниження задекларованих показників у рядку 01.2 Декларацій «Приріст балансової вартості запасів», неправильності у визначені балансової вартості запасів на початок звітного року та на кінець звітного періоду не виявлено.

Отже суд першої інстанції враховуючи положення вказаних правових норм, які не містять заборони платнику податків та не обмежують його право подавати уточнюючий розрахунок у разі самостійного виявлення помилки у показниках раніше поданої податкової декларації за той період, який вже був перевірений контролюючим органом, і щодо тих даних, перевіркою яких порушень не виявлено, з урахуванням вірно встановлених обставин справи які свідчать про те, що позивачем уточнювались показники податкової звітності в тій частині, в якій порушень перевіркою відповідача виявлено не було та того періоду, який податковим органом раніше не був перевірений, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з абз. 5 п.1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що безповоротною фінансовою допомогою - є сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (пп. 1.22.2. п.1.22. ст.1 Закону). Аналогічні положення містить пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України.

За змістом пп.4.1.6 п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Між тим суд першої інстанції дослідивши договір доручення від 03.11.08 №01/11, укладений між позивачем та ПП «Солор» та встановивши обставини того, що означений договір не містить положень щодо передачі позивачу у користування коштів на визначений строк, що підтверджує те, що кошти передані за вказаними договором не є поворотною фінансовою допомогою, при цьому фактів користування позивачем цими коштами не встановлено, дійшов правильного висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем положень абз.5 пп.1.22.1 п.1.22 ст. 1 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.14.1.257 ПК України.

Крім того суд першої інстанції вірно встановив безпідставність висновків відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2010р. на суму 179 159 грн. та за червень 2010р. на суму 214 991 грн.

Оскільки встановлені судом обставини справи свідчать про те, що позивачем до відповідача, для виправленої помилки, що містилась в раніше поданій декларації, подана податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2010р., в якій виправлені помилки за березень 2010р. (а.с.173).

У зв'язку з чим позивачем зменшена сума податку на додану вартість в розмірі 179 158,80 грн. за операцією на суму 1 074 952,80 грн.

Суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з даними податкової звітності з ПДВ за березень 2010р., зокрема з Розрахунку коригувань сум ПДВ, означена сума не відображена в розділі «Коригування податкових зобов'язань» як сума, що коригується у зв'язку із поверненням товару. В скаргах на спірні рішення позивач також не зазначає про виправлення даних щодо суми ПДВ в розмірі 179 158,80 грн. у зв'язку із поверненням товару.

При цьому податкова декларація з ПДВ за квітень 2010р., в якій виправлені помилки за березень 2010р., подана до відповідача 19.05.10, тобто до проведення податковим органом попередньої планової перевірки позивача за період з 01.04.07 по 31.03.10, яка розпочалась 27.05.10, за результатами якої складений акт від 15.07.10 №703/1-23-40-34803784 (а.с.53-103), що не містить зауважень з приводу формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на березень 2010р.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі - Закон № 168), відповідно до яких якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 214 991 грн., які наведено в акті перевірки від 18.10.11, та ґрунтуються на порушені позивачем положень п.4.1. ст. 4 Закону №168 згідно яких база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Суд першої інстанції вірно врахував те, що зазначивши в акті перевірки про заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1 Декларації у сумі 214 991 грн. та положення п.4.1. ст. 4 Закону №168, відповідачем, в порушення п.6 Порядок №984, не наведено чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи за якими саме операціями позивачем занижений показник на означену суму, які саме виписані ним в червні 2010р. податкові накладені не враховані при формуванні показників податкових зобов'язань з ПДВ.

Крім того суд першої інстанції вірно зауважив, що положення п.5.1 ст.5 Закону №2181 наділяють платника податків правом в межах строків давності подавати уточнюючий розрахунок у разі самостійного виявлення помилки у показних раніше поданої декларації, в тому числі за той період, який вже був перевірений контролюючим органом, і щодо тих даних, перевіркою яких порушень не виявлено.

Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції відносно того, що висновки податкового органу в частині порушення позивачем положень п.4.1, п.4.5 Закону №168 та заниження податку на додану вартість в розмірі 394 150 грн. є також необґрунтованими.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі №2а/0470/6604/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 2 червня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко