Постанова № 39432335, 05.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 рокусправа № 804/3333/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі №804/3333/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясна фабрика «Фаворит» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясна фабрика «Фаворит» (далі - ТОВ «М'ясна фабрика «Фаворит») 4 березня 2013 року звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення №0000042344 та №0000062344 від 24.01.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо нереальності проведених позивачем с ТОВ «Компанія Вайліс» господарських операцій та дефектності первинних документів, викладені у акті №10/226/13451782 від 8 січня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 24.01.2013 року №0000042344, №0000062344.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність нарахування штрафних санкцій за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Вайліс за період червень 2010 року у зв'язку з відсутністю у позивача документів що підтверджують їх здійснення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Вайліс» за період червень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №10/226/13451782 від 8 січня 2013 року в якому зроблено висновок:

- про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «М'ясна фабрика «Фаворит» та його контрагентом-постачальником ТОВ «Компанія Вайліс» за період червень 2010 року та встановлено юридичну дефектність первинних документів;

- порушення частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статей 216, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах; статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV; статті 44 Господарського Кодексу України;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) ТОВ «М'ясна фабрика «Фаворит» занижено податок на додану вартість на суму 3003 грн. за червень 2010 року;

- підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року за №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) занижено податок на прибуток на суму 8258 грн. за II квартал 2010 року.

Згідно з вказаним актом відповідач вважає, що факт поставки товарів від ТОВ «Компанія Вайліс» до позивача не підтверджується, оскільки позивачем до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції, а саме: укладених договорів, сертифікатів якості походження товару; товарно-транспортних накладних, подорожніх листів або інших документи, і могли б підтвердити транспортування товару; журналів реєстрації довіреностей на отримання придбаної продукції та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів.

Таким чином, діяльність ТОВ «М'ясна фабрика «Фаворит» була спрямована на формування податкового кредиту від ТОВ «Компанія Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186) з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та несплати відповідних сум податків.

На підставі акта перевірки відповідачем 24.01.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000011520 якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 8 258,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 129,00 грн. (а.с. 39);

та №0000042344 якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 3 003,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 501,50 грн. (а.с. 38).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідачем невірно визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями хоча і вірно встановлено обставини безтоварності спірних господарських операцій позивача у зв'язку з відсутністю документів на транспортування товару.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору у спрощений спосіб, згідно із ст. 181 Господарського кодексу України, придбав у ТОВ «Компанія Вайліс» запчастини до кутеру Альпіна SW 550 S (далі - товар).

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначеного господарського правочину підтверджується наявністю в матеріалах справи належних доказів.

Так згідно з видатковою накладною №180801 від 18 серпня 2010 року ТОВ «Компанія Вайліс» передало позивачу вказаний товар (а.с.45). Оплата вартості придбаного здійснена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 4659 від 09.06.2010 року (а.с.43).

ТОВ «Компанія Вайліс» виписано позивачу податкову накладну №150601 від 15.06.2010 року (а.с.44).

Згідно пояснень представника позивача поставка товару здійснена шляхом самовивозу придбаного працівником позивача на власному транспорті.

Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується актом списання № МНА-003848 від 30 серпня 2010 року та не заперечується висновками акта перевірки (а.с. 46).

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено факт реального вчинення позивачем господарської операції зі своїм контрагентом, за наслідками якої сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості та використання його у власній господарській діяльності.

Щодо доводів відповідача про наявність розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов'язань його контрагента, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, яка на думку податкового органу порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції відносно того, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту передачі товару від ТОВ «Компанія Вайліс» до позивача з наступних підстав.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 року виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів. Наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача про безтоварність спірної господарської операції у зв'язку з відсутністю сертифікатів якості (походження) товару та журналу реєстрації довіреностей на отримання придбаної продукції, оскільки податковим органом не доведено, що вказаний товар підлягає сертифікації, та неможливість отримання позивачем придбаного товару без довіреності.

Крім того, згідно з актом перевірки висновки відповідача про допущенні порушення вимог податкового законодавства, з якими погодився суд першої інстанції, обґрунтовані нікчемністю вчиненого між позивачем та ТОВ «Компанія Вайліс» правочину та відсутністю факту придбання товару у останнього.

Між тим при визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійсненої позивачем господарської операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Щодо доводів відповідача, викладених в акті перевірки, про наявність кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності втому числі ТОВ «Компанія Вайліс», суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Згідно частини 4 статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте відповідачем не надано суду вирок у кримінальній справі на яку він посилається.

Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про нікчемність вчиненого між позивачем та ТОВ «Компанія Вайліс» правочину та як наслідок є помилковим висновок суду першої інстанції який погодився з цим.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

Вищевикладене дає суду підстави для висновку про недоведеність визначених в акті перевірки порушень позивачем положень податкового законодавства України та, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень які у зв'язку з цим підлягають скасуванню.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктами 2, 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі № 804/3333/13-а - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 24.01.2013 року №0000042344, №0000062344.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 06 червня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко