Ухвала суду № 39432264, 12.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 рокусправа № 808/6043/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі №808/6043/13-а за позовом підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», у зв'язку зі зміною назви, підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», 04 липня 2013 року звернулось до суду з позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, згідно якого просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 05.06.2013 року №0000780024 про нарахування податку на прибуток на суму 4359737 грн. та фінансових санкцій в сумі 873090 грн., всього - 5232827 грн. та №0000790024 про нарахування податку на додану вартість в сумі 4438775 грн. та фінансових санкцій в сумі 1329333,25 грн., всього - 5768108,25 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності вчинених позивачем господарських операцій, викладені у акті №236/24-0/00191218 від 20 травня 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.06.2013 року №0000780024 та №0000790024.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про безтоварність спірних господарських операцій позивача.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за період з 01.01.2009 по 31.12.2012 з зазначеними вище контрагентами позивача.

За результатами цієї перевірки складено акт №236/24-0/00191218 від 20 травня 2013 року, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

1. п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон №334), п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період з 01.01.2009 по 31.12.2009 у сумі 124135,00 грн.; за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 встановлено його заниження всього у сумі 4359737,00 грн., у тому числі по періодам: за 1 квартал 2010 в сумі 11081,00 грн., за півріччя 2010 в сумі 25260,00 грн., за 3 квартали 2010 в сумі 37890,00 грн., за 2010 рік в сумі 132957,00 грн., за 1 квартал 2011 в сумі 1785183,00 грн., за 2 квартал 2011 в сумі 293477,00 грн., за 2-3 квартали 2011 в сумі 71264,00 грн., за 2-4 квартали 2011 в сумі 360041,00 грн., за 1 квартал 2012 в сумі 587095,00 грн., за півріччя 2012 в сумі 688817,00 грн., за 3 квартали 2012 в сумі 360829,00 грн., за 2012 рік в сумі 5843,00 грн.;

2. п. 1.7 ст.1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон №168), п. 8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244, зареєстрованого в Мінюсті України 18.07.2005 за №770/11050 (далі - Порядок №770/11050), п. 5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 у редакції наказу від 15.06.2005 №213, зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 за №702/10982 (далі - Порядок №702/10982), порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, п. 10.1 «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1002, зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 за №1402/18697 (далі - Порядок №1402/18697), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4540903,00 грн., у тому числі по періодах: лютий 2009 - 1479,00 грн., березень 2009 - 42234,00 грн., квітень 2009 - 5314,00 грн., травень 2009 - 5316,00 грн., липень 2009 - 2878,00 грн., вересень 2009 - 1063,00 грн., жовтень 2009 - 19385,00 грн., листопад 2009 - 13844,00 грн., грудень 2009 - 7794,00 грн., лютий 2010 - 2821,00 грн., березень 2010 - 6044,00 грн., квітень 2010 - 5590,00 грн., травень 2010 - 8478,00 грн., червень 2010 - 5400,00 грн., липень 2010 - 24970,00 грн., серпень 2010 - 12116,00 грн., вересень 2010 - 23666,00 грн., жовтень 2010 - 3986,00 грн., листопад 2010 - 30953,00 грн., грудень 2010 - 80054,00 грн., січень 2011 - 17322,00 грн., лютий 2011 - 3012,00 грн., березень 2011 - 1636701,00 грн., квітень 2011 - 7662,00 грн., травень 2011 - 3010,00 грн., червень 2011 - 11775,00 грн., липень 2011 - 36849,00 грн., серпень 2011 - 40882,00 грн., вересень 2011 - 41942,00 грн., жовтень 2011 - 113660,00 грн., листопад 2011 - 97745,00 грн., грудень 2011 - 130580,00 грн., січень 2012 - 188156,00 грн., лютий 2012 - 326737,00 грн., березень 2012 - 323011,00 грн., квітень 2012 - 344839,00 грн., травень 2012 - 300172,00 грн., червень 2012 - 235623,00 грн., липень 2012 - 1169,00 грн., серпень 2012 - 288705,00 грн., вересень 2012 - 86521,00 грн., жовтень 2012 - 1445,00 грн.

Не погодившись із висновками акта перевірки 23.05.2013 року позивачем були подані заперечення на нього, які враховані відповідачем не були.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.06.2013 року: №0000780024, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 4359737 грн. та фінансових санкцій в сумі 873090 грн., всього - 5232827 грн. та №0000790024, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4438775 грн. та фінансових санкцій в сумі 1329333,25 грн., всього - 5768108,25 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені податковим законодавством України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідності до п.138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договорів у письмовій формі та у спрощений спосіб, згідно із ст. 181 Господарського кодексу України, придбав у ТОВ «Техносистемс», ПП «Росбалт», ТОВ «НППСИИ Віком», ТОВ «Крініум», ТОВ «Маштехімпорт», ТОВ «Нікавтодизель-сервіс», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Хімтрейд», ТОВ «Форест-Трейд», ТОВ «Компанія «Ремелектросервіс», ТОВ «ТБ Логрус», ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ», ТОВ «Укртехтранскомплект», ТОВ «Веста Дніпро», ТОВ ВКФ ААС «Дніпро», ТОВ «Слава», ТОВ «Ерікс», ПП «Еласт», ТОВ «Запоріжспецкомплект», ТОВ Фірма «Модем ЛТД», ТОВ «Спецатомкомплект», ТОВ «Інтерсервіс-постач», ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ПП «Тандем Профі Плюс», ПП «Ікс-Агро», ПП «Укрстальінвест», ТОВ «Виробнича фірма «МетПромТрест», ТОВ «СІЛА-ТОН», ТОВ «Енергетик-21», ТОВ «ВЕ Академія Гірничих наук України», ТОВ «СК-Запоріжбудсервіс», ТОВ ВКФ «Дорбуд-Г», НВО «Електр» у формі ТОВ, ТОВ «Торговельний дім МТЗ», ТОВ «Медком-плюс», ТОВ «Інтенсивник плюс» товари/послуги.

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів за наявності доказів які підтверджують зазначені обставини, а саме: видаткових накладних, податкових накладних, прибуткових ордерів, платіжних доручень, актів прийомки виконаних будівельних робіт, довідок вартості виконаних будівельних робіт/, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних.

Отже судом першої інстанції вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару (надання послуг), транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції відносно того, що відсутність товарно-транспортних накладних, в деяких випадках поставки товару, свідчить про відсутність факту передачі товару від контрагентів до позивача з наступних підстав.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 року виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів. Наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими доводи відповідача про безтоварність спірних господарських операцій у зв'язку з відсутністю сертифікатів якості товару оскільки податковим органом не доведено, що вказаний товар підлягає сертифікації.

Крім того, згідно з актом перевірки висновки відповідача про допущенні порушення вимог податкового законодавства, обґрунтовані недійсністю вчинених між позивачем та вказаними контрагентами правочинів та відсутністю факту придбання товару/послуг у останніх.

Між тим при визнанні договорів недійсними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійсненої позивачем господарської операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про наявність кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі ТОВ «Компанія «Ремелектросервіс», ТОВ «Форест Трейд», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Укртранскомплект» суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Згідно частини 4 статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте відповідачем не надано суду вирок у кримінальних справах на які він посилається.

Отже, колегія суддів вважає, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про нікчемність вчинених між позивачем та ТОВ «Компанія «Ремелектросервіс», ТОВ «Форест Трейд», ТОВ «БК «Паллада», ТОВ «Укртранскомплект» правочинів.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, яка на думку податкового органу порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі №808/6043/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 червня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко