Постанова № 39429512, 13.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2014 року 08:12 № 826/3002/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СМЦ Ніка»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро Скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0002492220ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СМЦ Ніка» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 27.02.2014 № 0002492220.

Ухвалами суду від 11.03.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 19.03.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за клопотанням сторін про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 лютого 2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 140/26-54-22-02/38510449 від 14.02.2014 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002492220, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.4, 201.6, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 507223 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 405778 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 101445 грн.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується, в тому числі, на обставинах відсутності об'єктів оподаткування по господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ТОВ «СМК.Альтар-2012».

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується в такими висновками відповідача, враховуючи наступне.

01 березня 2013 між ТОВ «СМК.Альтар-2012» (постачальник) і ТОВ «СМЦ Ніка» (покупець) укладеного договір купівлі-продажу № 10-4, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця металопрокат (Товар), а покупець зобов'язується прийняти Товар від постачальника та оплатити його згідно умов даного договору. За домовленістю сторін вантажовідправником товару можуть бути треті особи.

Найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість Товару та його ціна передбачаються в рахунках - фактурах. Додаткові характеристики Товару можуть бути передбачені Сторонами в специфікаціях або інших додатках до Договору, які є його невід'ємними частинами.

Якість Товару, що постачається, підтверджується сертифікатом якості заводу-виробника.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за наслідками взаємовідносин сторін по даному договору, позивачем до матеріалів справи долучено ряд копій рахунків - фактур, видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Сертифікатів якості заводу - виробника до матеріалів справи не надано.

Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє вказані документи як належні докази наявності об'єктів оподаткування по досліджуваним господарським операціям, адже матеріали справи не містять в собі жодного бухгалтерського документу, з якого можливо встановити фактичний рух придбаних товарів, в т.ч. їх оприбуткування на складі позивача.

Видаткові накладні в графі «отримав(ла)» не містять в собі зазначення прізвища ім'я та по-батькові особи, яка отримувала товари, внаслідок чого не є можливим встановити чи товар фактично був отриманий особою, на яку виписана довіреність чи підпис зроблений іншою невстановленою особою.

При цьому, належним чином завірених копій довіреностей на отримання товару від ТОВ «СМК.Альтаір-2012» до матеріалів справи представником позивача не долучено. Оригіналу журналу видачі довіреностей за перевіряємий період для огляду в судовому засіданні також не надано.

Згідно товарно-транспортних накладних, на позивача перевізником було перевезено більш ніж 240 тон металопрокату та значну кількість будматеріалів.

Однак, як вже зазначалось, позивачем до матеріалів справи не надано доказів обліку придбаного товару на складі, а представник позивача не зміг пояснити суду, яким чином можливо встановити взаємозв'язок між придбаним ТОВ «СМЦ Ніка» товаром у ТОВ «СМК.Альтаір.2012» і подальшою реалізацію не облікованого товару третім особам.

За таких обставин, суд не ставить під сумнів сам факт реалізації певного товару позивачем третім особам (а.с. 65 - 243 Том ІІ), однак не знаходить належних доказів отримання такого товару позивачем від ТОВ «СМК.Альтаір-2012».

Крім того, судом встановлено, що 01.03.2013 між позивачем і ТОВ «СМК.Альтаір-2012» укладено договір надання послуг № 10-14, предметом якого є надання послуг по комплексній передпродажній підготовці, різанню та погрузці метала, рухомого складу і металічних залізнодорожніх відходів протягом 2013.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за наслідками взаємовідносин по даному договору, позивачем до матеріалів справи долучено акти виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 49-56, 219-227 Том І). Інших документів позивачем надано не було.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає такі документи не достатніми та не належними доказами формування податкового кредиту, адже зі змісту всіх без виключення актів виконаних робіт не вбачається за можливе встановити, що саме, де, на базі яких потужностей різалось, рубалось (а.с. 48 - 56 Том І), які саме послуги з переробки пересувного складу ж/д виконувались (а.с. 219 - 220 Том І), яким чином дані металеві відходи поставлялись контрагенту та куди в подальшому перевозились.

Матеріали справи не містять с собі доказів передачі металу контрагенту та бухгалтерського обліку даних операцій.

Представник позивача, наприклад, не зміг пояснити суду, чи працівників контрагента привозили до місць стоянки пересувного складу ж/д з метою їх переробки, чи безпосередньо метал у формі залізнодорожніх вагонів доставляли до контрагента, де в подальшому він перероблявся.

Оскільки акти виконаних робіт датовані конкретною датою, а не періодом, протягом якого такі роботи були виконані, представник позивача не зміг пояснити, яким чином та за допомогою яких виробничих потужностей, за один день 07.06.2013 (а.с. 222 Том І) ТОВ «СМК.Альтаір-2012» було порізало 180 тон металевих відходів, переробило 20 вагонів пересувного складу ж/д за 06.06.2013 (а.с. 219 Том І) тощо.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту, зокрема, наявність податкових та видаткових накладних, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність факту оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого в даному випадку позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України), доведено не було.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано відповідні показники податкової звітності.

Так як в ході розгляду справи, в порушення принципу змагальності сторін, позивачем не представлено належних та допустимих доказів фактичного виконання спірних господарських операцій, суд погоджується з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичної поставки контрагентом товарів та виконання робіт, внаслідок чого позивач позбавлений можливості віднесення відповідних сум до податкового кредиту перевіряємого періоду.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, пояснень представників сторін, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0002492220.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «СМК Ніка» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський