Постанова № 39429507, 17.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2014 року 15:05 № 826/6487/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участю секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,за участю сторін:

представник позивача: Трут Д.В.

представник відповідача: Мороз О.Г.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.06.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (далі - позивач, ТОВ «АСТІ (Україна)») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Центральний офіс), у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2014 №0000143720.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення підприємством податкового законодавства та зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і застосування штрафних (фінансових) санкції є необґрунтованим, та порушують його права і законі інтереси. Зазначив, що доводи відповідача про відсутність у платіжних документах реквізитів договорів, рахунків-фактур тощо є безпідставними, оскільки такі реквізити були зазначені. За наведених обставин позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача. Зазначив, що факт оплати позивачем товарів/послуг, за якими сформовано податковий кредит, не можливо підтвердити, оскільки у платіжних документах відсутні реквізити договорів, рахунків-фактур, актів приймання-передачі тощо. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадовими особами Центрального офісу на підставі наказу від 10.01.2014 №5, направлення від 10.01.2014 №2 та відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АСТІ (Україна)» щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, у сумі 28 352 054,00 грн. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у сумі 18 439 352,00 грн., відображених у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року №9066176147 від 18.10.2013 з урахуванням уточненого розрахунку №9071728779 від 08.11.2013.

За результатами зазначеної перевірки відповідач склав акт №50/40-50/37-20/20027449 від 17.01.2014 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «АСТІ (Україна)» (код ЄДРПОУ 20027449) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2013 року (далі - акт №50/40-50/37-20/20027449).

Відповідно до висновків вказаного акту, відповідач встановив порушення ТОВ «АСТІ (Україна)» норм податкового законодавства, а саме: підпункту 14.1.18, пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2013 року на в розмірі 18 439 352,00 грн.

Позивач вважаючи протиправними та необґрунтованими зазначені висновки податкового органу, подав заперечення на акт перевірки №50/40-50/37-20/20027449, за результатом розгляду яких відповідач листом від 12.02.2014 №3289/10/28-10-37-20-16 про надання відповіді до заперечення по акту перевірки повідомив позивача, що висновки акту перевірки рішенням постійно діючої комісії залишені без змін.

На підставі акту перевірки №50/40-50/37-20/20027449 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 14.02.2014 №0000143720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ТОВ «АСТІ (Україна)» у розмірі 18 439 352,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 9 219 676,00 грн.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 24.04.2014 №7456/6/99-99-10-01-15 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 14.02.2014 №0000143720 - без змін.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням ТОВ «АСТІ (Україна)» оскаржило його до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд встановив, що позивач подав до Центрального офісу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2013 року (вх. №9066176147 від 18.10.2013), у рядку 19 якої відобразив від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, яке склало 28 351 804,00 грн. У рядку 23.1 даної декларації ТОВ «АСТІ (Україна)» визначило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку у розмірі 18 439 352,00 грн. (а.с. 77-78 Т. І).

Дана сума сформована позивачем з урахуванням залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди.

На підтвердження наявності права на формування податкового кредиту за вказаний період, ТОВ «АСТІ (Україна)» надало до матеріалів справи копії первинних документів (договори, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки), на підставі яких було включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту та в результаті чого виникло від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (Додатки 1-22 до справи).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2, абзацу 1 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, непідтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200. 3 статті 200 Кодексу).

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, з правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично ним сплачується у будь-якому попередньому або звітному податковому періоді.

Суд дійшов висновку, що вищезазначеними нормами Податкового кодексу України підставою для бюджетного відшкодування визначено саме сплату сум, що позивачем підтверджено, а відповідачем не заперечується. При цьому, жодною нормою Податкового кодексу не визначено обмеження щодо сплати за фактично поставлений товар, чи товар, який має бути поставлено у майбутньому.

Наявні у матеріалах справи документи свідчать про те, що позивач сплатив контрагентам суми на підставі укладених договорів (контрактів) та отримав податкові накладні та товар, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідач зазначив, що в ході перевірки ним було досліджено первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий та встановлено, що фактичне здійснення таких операцій підтверджується первинними документами, порушень в ході здійснення операцій з постачання (імпорту, експорту) не виявлено, про що зазначено в акті №50/40-50/37-20/20027449.

Таким чином, відповідач не заперечує реальності господарських операцій, здійснених позивачем, за результатами яких виникло від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість.

Однак, відповідач зазначив, що згідно наданих до перевірки виписок банку в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ» без зазначення всіх необхідних документів (реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, актів виконаних робіт тощо) на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу але пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 та зареєстрованої в Мін'юсті України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція №22) встановлено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу (договір та інший документ, їх номери та дати). Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Представник відповідача зазначив, що у платіжних документах не вказано реквізити рахунків-фактур або видаткових накладних, на підставі яких здійснюється оплата, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт оплати позивачем товарів/послуг.

Вказана обставина (відсутність реквізитів у платіжних документах) є єдиною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ТОВ «АСТІ (Україна)» та накладення штрафу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2014 №0000143720.

Посилання відповідача на неможливість підтвердження факту оплати позивачем товарів/послуг, у зв'язку із не зазначенням у платіжних документах реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів приймання-передачі тощо суд відхиляє, оскільки дана обставина не може бути підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних санкцій до платника податків.

Пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 та зареєстрованої в Мін'юсті України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція №22) встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції №22 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Суд встановив, що в платіжних дорученнях, наданих позивачем до матеріалів справи, в реквізиті «Призначення платежу» зазначено номери і дати договорів за якими проводиться оплата та номери і дати рахунків-фактур, що є достатнім для ідентифікації господарської операції, в ході здійснення якої здійснюється платіж.

Законодавством не передбачено обов'язок платника вказувати в реквізиті «Призначення платежу» в платіжному дорученні реквізити усіх первинних документів по господарській операції, щодо якої здійснюється оплата.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ТОВ «АСТІ (Україна)» у розмірі 18 439 352,00 грн., та наклав штраф у розмірі 9 219 676,50 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2014 №0000143720, з огляду на що, воно підлягає скасуванню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 14.02.2014 №0000143720.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (код ЄДРПОУ 20027449) судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст складено та підписано 20.06.2014.