Ухвала суду № 39427554, 18.06.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/271/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1443/2014

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І.М.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Комісія з питань захисту прав дитини Тисменицької РДА про усунення перешкод у здійсненні батьківського права на спілкування з дітьми за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4. Зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_4 у спілкуванні із дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, і надано ОСОБА_4 дозвіл спілкуватися із дітьми щосуботи та щонеділі з 13-00 год. до 18-00 год. на території м. Івано-Франківська.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що в порушення вимог ст. 5 ЦПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом суд врахував тільки пояснення і докази, надані позивачем ОСОБА_4, не взяв до уваги надані нею пояснення, письмові докази на обґрунтування заперечення проти позову, відмовив їй у задоволенні клопотання про виклик свідків, чим проявив упередженість та необ'єктивність у вирішенні спору. Зокрема, на думку апелянта, суд не дав належної оцінки тій обставині, що позивач часто зловживав спиртними напоями та влаштовував сварки в присутності дітей, принижував, обзивав та бив її. За її зверненням від 05.12.2012 року працівниками Коломийського МВ УМВС ОСОБА_4 винесено офіційне попередження про недопущення вчинення насильства в сім'ї. Така поведінка позивача негативно впливала на виховання та стан здоров'я малолітніх дітей, а також повністю зруйнувала їх шлюб. 21.12.2012 року рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області шлюб між ними розірвано, малолітніх дітей залишено на проживання з нею. Ввечері цього ж дня позивач, перебуваючи у нетверезому стані, у присутності дітей вчинив скандал та вигнав її з дітьми з дому. Через відсутність свого житла вона з дітьми змушена була проживати у свого брата. Позивач неодноразово приходив, влаштовував сварки і погрожував братові фізичною розправою, вимагаючи, щоб брат не приймав її з дітьми до себе жити. Щоб уникнути скандалів, які влаштовував позивач та які травмували психіку маленьких дітей, вона змушена була поїхати до сестри, яка проживає в Кіровоградській області. Там вона влаштувалася на роботу, а дітей оформила на навчання в школу. В лютому 2013 року позивач приїхав в школу де навчалися діти та, не повідомивши ні вчителів, ні її, таємно вивіз дітей в смт. Отинія і закрив їх вдома. Діти місяць не мали можливості відвідувати школу, пропускали заняття, а також не мали жодної можливості спілкуватися з нею, так як ОСОБА_4 не пускав її до них та чинив їй перешкоди у спілкуванні з дітьми. 13.06.2013 року близько 21-00 год. ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. За даним фактом було порушено кримінальне провадження. Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.04.2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 1700 грн. Вищевказані обставини негативно характеризують позивача та ставлять під сумнів об'єктивність характеристики виданої селищним головою смт. Отинія 31.01.2014 року, яку суд взяв до уваги. Натомість, суд не дав цим обставинам належної оцінки та не врахував їх при постановленні рішення.

Також апелянт зазначає, що суд ухвалюючи оскаржуване рішення, не дав належної оцінки та навіть не вказав у рішенні тієї обставини, що позивач добровільно коштів на утримання дітей не дає, тим самим не виконує батьківського обов'язку по забезпеченню матеріальних умов проживання дітей. З долученої нею до матеріалів справи довідки відділу ДВС вбачається, що станом на 11.03.2014 року заборгованість ОСОБА_4 по сплаті аліментів становить 2 888 грн.

Апелянт стверджує, що не чинила та не чинить позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, однак він замість того, щоб спілкуватися з дітьми, влаштовував в їх присутності п'яні сварки та бійки. Про це свідчать письмові документи, які вона долучила до матеріалів справи, а також можуть підтвердити свідки, про виклик яких вона заявляла письмове клопотання та в задоволенні якого суд їй відмовив. Цим самим суд позбавив її можливості доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу заперечення проти позову. Не дивлячись на відмову в задоволенні її клопотання про виклик свідків, суд у своєму рішенні вказав, що «заперечення відповідачкою у судовому засіданні того факту, що вона не чинить перешкоди у спілкуванні позивача з дітьми, жодним чином не доведено». Вважає, що суд безпідставно та незаконно позбавив її права довести обставини, на які вона посилається у своєму запереченні, і тим самим проявив упередженість та необ'єктивність при вирішенні справи.

Крім того, апелянт зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги положення ст.ст. 158, 159 СК України, адже до дня звернення з позовом в суд позивач жодного разу не звертався з заявою про визначення органом опіки способу участі у вихованні дітей та рішення про це органом опіки не приймалось.

З наведених підстав апелянт просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Позивач ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Представник третьої особи - Комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької РДА у засіданні апеляційного суду вважала рішення суду першої інстанції таким, що узгоджується з інтересами дітей та пояснила, що питання усунення перешкод у здійсненні батьківського права ОСОБА_4 було предметом розгляду комісії, на засіданні якої були присутні обоє сторін. Комісія пропонувала заслухати думку дітей щодо спілкування з батьком, однак ОСОБА_2 заявила, що діти хворіють і не потрібно їх заслуховувати на засіданні комісії. При цьому ОСОБА_2 відмовилась повідомити комісії про місце навчання дітей.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони з 19.07.2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому народилися діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5, 6).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21.12.2012 року шлюб між сторонами розірвано, малолітніх дітей залишено проживати з матір'ю ОСОБА_2 (а.с. 7).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 з дітьми проживають окремо.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що сторони мають рівні права щодо виховання та розвитку дітей, батько дітей має бажання приймати участь у їх вихованні, а спілкування позивача з дітьми не перешкоджає їх нормальному розвитку. При цьому судом взято до уваги рішення №03-14/02-24 засідання комісії з питань захисту прав дитини від 04.04.2014 року, відповідно до якого позивачу надано право спілкуватися та брати участь у вихованні дітей щосуботи та щонеділі з 13-00 год. до 18-00 год. на території м. Івано-Франківська.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частинами 2 і 3 ст. 157 СК України встановлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема довідками Коломийської районної поліклініки №129 та №37 від 30.01.2014 року (а.с. 8), що ОСОБА_4 на диспансерному обліку в наркологічному та психоневрологічному кабінетах не числиться.

За даними характеристики Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області від 31.01.2014 року (а.с. 10) скарг від сусідів та знайомих на гр. ОСОБА_4 в Отинійську селищну раду не поступало. Зауважень з боку селищної ради немає. Правопорушень громадського порядку та інших правопорушень за ним не спостерігалось.

Розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дав оцінку вироку Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.04.2014 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України, та вірно встановив, що дані які б свідчили про те, що позивач коли-небудь вчиняв будь-які дії фізичного характеру стосовно своїх малолітніх дітей відсутні.

Доводи апелянта про те, що позов ОСОБА_4 пред'явлено передчасно, оскільки таке питання ним не вирішувалось в досудовому порядку, були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким дано оцінку з посиланням на лист начальника служби у справах дітей Коломийської РДА від 12.02.2013 року №Д-5/01-12.

Відповідно до рішення №03-14/02-24 засідання комісії з питань захисту прав дитини від 04.04.2014 року (а.с. 65-66) комісія вирішила вважати за доцільне надати право ОСОБА_4 спілкуватися та брати участь у вихованні дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, щосуботи та щонеділі з 13-00 год. до 18-00 год. на території м. Івано-Франківська. Такий спосіб спілкування батька з дітьми був погоджений на засіданні комісії обома батьками, чого вони не заперечили в судовому засіданні.

Також апелянт визнала, що вона відмовилась надати комісії з питань захисту прав дитини інформацію щодо місця навчання дітей, пояснивши при цьому, що опасається, щоб позивач знову не викрав їх.

Наведеним спростовуються доводи апелянта, що вона не перешкоджає ОСОБА_4 у спілкуванні з дітьми.

Апелянт не заперечила тверджень позивача, що на час його відвідування дітей в м. Долинська Кіровоградської області, вона перебувала в Івано-Франківській області, а дітей залишила на догляд двоюрідній сестрі.

Не спростувала апелянт і заперечень позивача, що, забравши дітей з Кіровоградської області останній змушений був їх лікувати, а тому діти були в нього вдома і не відвідували школу.

За наведених обставин та наявних матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача ОСОБА_4 з дітьми буде перешкоджати їх нормальному розвитку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, є такими, що були предметом дослідження суду та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Ясеновенко Л.В.