Рішення № 39423084, 23.06.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13845/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1230/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Мелінишин Г.П.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.

секретаря: Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ПАТ «РОДОВІД БАНК» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 30 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір №Ск-177-000246/9-2008 про надання споживчого кредиту у сумі 16 363,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 28 % на рік з кінцевим терміном повернення 30 вересня 2010 року. Однак, відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 15 серпня 2013 року виникла загальна заборгованість в розмірі 62 316,32 грн. З цих підстав просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ПАТ «РОДОВІД БАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд безпідставно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову. Приймаючи до уваги подані представником відповідача копії платіжних квитанцій щодо сплати коштів за кредитним договором як доказ відсутності заборгованості суд в той же час не з'ясував, яку суму відповідно до умов договору зобов'язаний був сплачувати відповідач, а також не встановив і суму фактично сплачених коштів.

З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В засідання апеляційного суду представник апелянта не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розгляду справи в його відсутності.

ОСОБА_2 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження позовних вимог в частині стягнення суми простроченої заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 881,77 грн. позивач не надав доказів наявності такої заборгованості, натомість надані представником відповідача копії квитанцій про сплату коштів за кредитом у 2008-2010 роках цю заборгованість спростовують. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог суд відповідно виходив з того, що строк позовної давності до вимоги про стягнення пені сплив з 30.06.2011 року, а стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов'язання є безпідставним, враховуючи передбачені договором інші штрафні санкції за невиконання умов цього договору.

Проте, такий висновок суду не ґрунтується на вимогах матеріального права та не відповідає дійсним обставинам справи.

Як правильно з'ясовано судом, 30 вересня 2008 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Ск-177-000246/0-2008, згідно умов якого останній отримав споживчий кредит у розмірі 16 363,50 грн., терміном до 30 вересня 2010 року зі сплатою 28 % річних за користування кредитними коштами (а.с.8-14).

Пунктом 4.1.8 кредитного договору передбачено, що держатель зобов'язується щомісяця погашати овердрафт за КР, нараховані Банком проценти за користування овердрафтом за КР та/або КЛ ЗА КР у строк включно до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітом. У випадку непогашення заборгованості у встановлені терміни, вона вважається простроченою.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановлено, що у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору відповідач допустив заборгованість за кредитом. Станом на 15 серпня 2013 року загальна сума простроченої заборгованості складає 3 881,77 грн. (а.с.4-5).

Як вбачається з долученого в апеляційному суді детального розпису сукупної вартості СК встановлено щомісячну суму погашення платежу (основну суму кредиту та процентів) в розмірі 898,17 грн.(за винятком вересня 2010 р., де сума становить 734,88 грн.), останній день місяця визначено кінцевим терміном здійснення платежу.

Подані представником ОСОБА_2 копії квитанцій підтверджують порушення графіку сплати платежів (як суми так і строку), а тому не спростовують розміру простроченої заборгованості. Будь-яких інших доказів відповідачем не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктом 4.1.23 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня за кожний день прострочки у розмірі 1% від суми простроченого платежу, якщо інший розмір пені не встановлений Тарифами.

Із поданого розрахунку заборгованості (а.с. 4-5) вбачається, що Банк просив стягнути пеню за період з 01.01.2009 року по 14.08.2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

З матеріалів справи видно, що позов пред'явлено до суду 30 серпня 2013 року, кредит надано позичальнику терміном до 30 вересня 2010 року. А тому розмір неустойки за період з 14.08.2012 року по 14.08.2013 року складає 14 207,28 грн.

Разом з тим, враховуючи положення ч.3 ст. 551 ЦК України щодо співрозмірності розміру неустойки наслідкам порушення, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, то є підстави для її зменшення до 3 881,77 грн.

Аналогічно неправильним є також і висновок суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 3% річних від простроченої суми як відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Тому 3% річних від простроченої суми відповідно становить 358,90 грн.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції в порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону увагу не звернув, у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Постановлене без дотримання положень ст. 213 ЦПК України судове рішення не може бути законним і обґрунтованим. А тому відповідно не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат слід покласти на сторін відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №Ск-177-000246/9-2008 від 30 вересня 2008 року у розмірі 8 122,44 грн., з них: 3 881,77 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 3 881,77 грн. пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості та 358,90 грн. 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» 243,60 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Р.Й. Матківський