Постанова № 39419899, 23.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2014 р. Справа№ 910/58/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Шапрана В.В.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Порхун В.М., довіреність № 171 від 09.04.2014;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/58/14 (суддя Борисенко І.І.) за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн., з яких: основна сума заборгованості за кредитом - 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків в розмірі 406 066, 96 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 11 299, 63 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 232 306, 27 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 145 509, 46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту - 2 603, 26 грн., прострочена заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції - 31 241, 73 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/58/14 позов публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість за кредитом в сумі 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків в сумі 406 066, 96 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 11 299, 63 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 232 306, 27 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509, 46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 2 603, 26 грн., прострочену заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції в сумі 31 241, 73 грн.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції дійшовши висновку про невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/58/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання повинно припинятися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім цього, апелянт посилається на пропуск строку позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Представник позивача у справі в судовому засіданні 23.06.2014 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Апелянт правом на участь свого представника не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також те, що саме товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі" подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною та зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту з прийняттям нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, з наступних підстав.

Між акціонерним банком "Київська Русь" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь"), як кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі", як позичальником 12.10.2009 укладено Кредитний договір №47687-20/9-1

Згідно предмету даного договору банк надає позичальнику кредит в грошовій формі загальною сумою 4 700 000, 00 грн. з кінцевою датою повернення кредиту по 11.10.2011р. за процентною ставкою 23, 0 % річних (п. 1.1 договору).

Пунктом п. 4.2 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Відповідно до п. 4.4 договору сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день поточного місяця.

Згідно п. 4.6 договору, у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує у строки, передбачені п. 4.4 договору проценти з розрахунку 28 % річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її повного погашення.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та /або сплати процентів нарахованих за користування ними та/або комісій позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Договором про внесення змін до кредитного договору від 12.10.2010р. сторонами погоджено графік повернення заборгованості за вказаним договором.

Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором №47687-20/9-1 в частині надання позичальнику кредиту виконав в повному обсязі, перерахувавши на рахунок останнього грошові кредитні кошти на загальну суму 4 700 000, 00 грн., що підтверджується меморіальним ордером (а.с. 21).

Позичальником зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконувались належним чином, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість по кредиту в сумі 3 222 853, 97 грн. та по відсоткам за користування кредитом в сумі 406 066, 96 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором №47687-20/9-1 в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір №47687-20/9-1 від 12.10.2009 з урахуванням додаткової угоди до нього, є кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем зобов'язання щодо своєчасного повернення сум кредиту за кредитним договором не виконано.

Крім цього, відповідачем не виконано зобов'язання щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст.ст. 43, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказів оплати вищезазначеної заборгованості позичальником до суду не надано.

Враховуючи не виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 3 222 853, 97 грн. та по відсоткам за користування кредитом в сумі 406 066, 96 грн.

Крім суми боргу по кредиту та заборгованості по відсоткам за користування кредитом позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення повернення кредиту за період з 20.06.2013 по 29.12.2013 у розмірі 232 306, 27 грн. та пеню за прострочення сплати відсотків за період з 01.08.2013 по 29.12.2013 у розмірі 11 299,63 грн.

Судом першої інстанції задоволено зазначені позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту за період з 20.06.2013 по 29.12.2013 у розмірі 232 306, 27 грн., з наступних підстав.

Так, пеня за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн. розрахована позивачем за період з 20.06.2013 по 29.12.2013.

Тобто, нарахування пені позивачем проводилось за останні шість місяців до моменту подання даної позовної заяви до суду.

Строк повергнення кредиту передбачено договором - до 12.10.2011.

При нарахуванні зазначеної суми пені позивачем не було враховано, що в даному випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та /або сплати процентів нарахованих за користування ними та/або комісій позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Наведеними умовами договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Вказівка в договорі на те, що пеня нараховується за кожен день прострочки не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 251 Цивільного кодексу України:

- строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;

- терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В даному випадку, договором не визначено строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання ані у роках, ані у місяцях, тощо.

Також, не встановлено і терміну, що визначався б календарною датою до якої розраховується пеня або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Слід зазначити, що повернення суми боргу та відповідно закінчення періоду прострочення не може бути визнано подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від суб'єктивної поведінки боржника, який в свою чергу може і зовсім не виконати зобов'язань за договором.

Отже, визначення в договорі нарахування пені за кожен день прострочки не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Крім цього, згідно п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 умова договору про сплату пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За наведених обставин, підлягає застосуванню передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк.

Тому, в даному випадку пеня повинна нараховуватись у шестимісячний строк з дня виникнення прострочки.

Враховуючи те, що зобов'язання з повернення кредитних коштів згідно графіку повернення заборгованості повинно було бути виконано відповідачем до 12.10.2011, то нарахування пені потрібно проводити за період з 13.10.2011 по 13.04.2012.

Отже, період за який було нараховано позивачем пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів є невірним.

Суд самостійно не може визначити пеню за зовсім інший період ніж заявлено позивачем.

Тому, сума пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 232 306, 27 грн. розрахована позивачем за період з 20.06.2013 по 29.12.2013 не підлягає задоволенню.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн. слід відмовити.

Таким чином, не встановлення судом першої інстанції вірного періоду нарахування пені призвело до необґрунтованих висновків в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту за період з 20.06.2013 по 29.12.2013 (півроку до моменту пред'явлення позову) в сумі 232 306, 27 грн.

Разом з тим, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.08.2013 по 29.12.2013 у розмірі 11 299,63 грн. є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається з матеріалів даної справи, представник відповідача був присутній на всіх судових засіданнях при розгляді даної справи судом першої інстанції.

Проте, відповідних заяв про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені представником відповідача ані в судових засіданнях, що підтверджується протоколами судових засідань, ані шляхом подачі до суду окремих заяв, зроблено не було.

Так само, апелянтом не наведено доводів та не надано доказів суду апеляційної інстанції неможливості подання відповідної заяви до місцевого господарського суду.

За таких обставин, у апеляційного суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою сторони, яку не було подано до суду першої інстанції.

Крім цього, застосування на стадії апеляційного провадження строку позовної давності до вимог про стягнення пені означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду від 12.03.2009 N 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

Отже, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку позовної давності підставою для скасування оскаржуваного рішення суду бути не можуть.

Позивачем також окрім заявлених до стягнення сум заборгованості по кредиту, процентам та пені заявлено до стягнення 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509,46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 2 603,26 грн. та інфляційні в сумі 31 241,73 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за кредитним договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509,46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 2 603,26 грн. та інфляційних в сумі 31 241,73 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а відтак його висновки щодо наслідків розгляду даної справи в частині задоволення вимог про стягнення пені за прострочення повернення кредиту з 20.06.2013 по 29.12.2013 в сумі в сумі 232 306, 27 грн. не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн. з прийняттям нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні даної позовної вимоги. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 64 876 грн. 61 коп. та апеляційної скарги в сумі 34 446 грн. 26 коп. покладаються на відповідача.

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 2 093 грн. 74 коп.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/58/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі № 910/58/14 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 232 306, 27 грн.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про стягнення 4 051 881, 28 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" (02098, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 7, код 21649265) на користь публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код 24214088) заборгованість за кредитом в сумі 3 222 853, 97 грн., заборгованість по сплаті нарахованих відсотків в сумі 406 066, 96 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 11 299, 63 грн.., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 145 509, 46 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення процентів в сумі 2 603, 26 грн., прострочену заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції в сумі 31 241, 73 грн. та 64 876, 61 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код 24214088) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" (02098, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 7, код 21649265) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 2 093 грн. 74 коп.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи № 910/58/14 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді В.В. Шапран

М.А. Руденко