Ухвала суду № 39417062, 12.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року Справа № 876/9677/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Волошин М.М.,

представника позивача - Хомич В.В.,

представника відповідача - Задорожного І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року по справі № 813/1002/13-а за позовом Державного підприємства «Рава-Руський спиртовий завод» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Рава-Руський спиртовий завод» (далі - ДП «Рава-Руський спиртовий завод») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області (далі - ДПІ у Жовківському районі), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі від 06 вересня 2012 року № 0000932300 та № 0000942300.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі від 06 вересня 2012 року № 0000932300 та № 0000942300.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Жовківському районі подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 31 липня 2012 року № 503/22-0/00374769, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 31 липня 2012 року № 503/22-0/00374769, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки ДП «Рава-Руський спиртовий завод» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при взаєморозрахунках з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за серпень 2010 року, ДПІ у Жовківському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 вересня 2012 року № 0000932300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 73327.50 грн., з яких на 58662.00 грн. за основним платежем та на 14665.50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000942300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 91658.75 грн., з яких на 73327.00 грн. за основним платежем та на 18331.75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 58662.00 грн., а також пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат в сумі 293308.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в акті, складеному працівниками Новомосковської ОДПІ про непідтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість вказаного контрагента з Приватним підприємством «Джокер-Інвест», і як наслідок відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ДП «Рава-Руський спиртовий завод» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі ДПІ у Жовківському районі не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи наявна копія укладеного між ДП «Рава-Руський спиртовий завод» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договору від 01 жовтня 2009 року № ДГ-1009/02, відповідно до якого останній зобов'язувався поставляти позивачеві котельне паливо, а позивач в свою чергу приймати такий товар та оплачувати його вартість у відповідності до заявки.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім цього, придбане у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 котельне паливо використовувалось позивачем при виробництві спирту етилового, в підтвердження чого надано суду довідку про рух палива котельного за серпень 2010 року, копій загальновиробничих норм витрат палива, теплової та електричної енергії на ДА «Рава-Руський спиртовий завод» за 2010 рік, звіту про обсяги виробництва та реалізації спирту за серпень 2010 року та виробничого звіту за серпень 2010 року.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент фізична особа-підприємець ОСОБА_3 були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на прибуток та податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ДП «Рава-Руський спиртовий завод» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року по справі № 813/1002/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 17 червня 2014 року.