Постанова № 39413431, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19228/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекція у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них" Деснянського району м. Києва до Державної податкової інспекція у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них" Деснянського району м. Києва звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекція у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2013 р. №0001402201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі від 10.06.2013 р. №0001402201. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 172,05 грн. на користь позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків ДПІ у Деснянському районі за рахунок бюджетних асигнувань.

На вказану постанову ДПІ у Деснянському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, та згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, вимог валютного законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатом якої складено акт перевірки від 24.05.2013 р. №972/22-1/04590234.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього на суму 4666,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Деснянському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 10.06.2013 р. №0001402201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 4666,00 грн.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, в тому числі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, при цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них» Деснянського району м. Києва здійснює діяльність у сфері функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту, здавання в оренду власного нерухомого майна, надання інших індивідуальних послуг.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Ангстрем Континенталь» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №20/12 від 01.02.2012 р., за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність, та оплачує пісок річковий (пісок та гравій 14.21.1-відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97) ), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна ціна якого визначена у специфікації та видаткових накладних.

Пунктом 3.1. цього договору визначено, що доставка товару здійснюється на умовах міжнародних правил по тлумаченню відповідно до норм «ІНКОТЕРМС 2010», що означає обов'язок постачальника доставити товар до місця, вказаного покупцем, за свій рахунок укласти договір перевезення та передати товар перевізнику для постачання у вказане покупцем місце.

Згідно Специфікації №1 від 01.02.2012 р. та №2 від 15.03.2012 р. продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - пісок річковий у кількості 250 тон на загальну суму 10000,20 грн. та 450 тон на загальну суму 18000,36 грн.

Відповідно до додаткових угод №1 від 15.03.2012 р. та №3 від 23.04.2013 р. збільшено суму договору на 18000,36 грн. та 60001,20 грн.

На підтвердження отримання товару, позивачем надано копії видаткових накладних від 15.03.2012 р. № РН-000213 на суму 18000,36 грн. та від 17.02.2012 р. №РН-0000029 на суму 10000,20 грн.

В свою чергу, ТОВ «Ангстрем Континенталь» виписано на адресу позивача податкові накладні від 15.03.2012 р. №36 на суму 18000,36 грн. та від 17.02.2013 р. №24 на суму 10000,20 грн.

Оплата товару підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких також наявні матеріалах справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, придбаний у ТОВ «Ангстрем Континенталь» пісок річковий було використано позивачем у власній господарській діяльності для ремонту та утриманню автомобільних шляхів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ангстрем Континенталь».

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються на висновках акту перевірки від 21.12.2012 р. №7208/224/33906299 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Інфотерм», ТОВ «Форест», ТОВ «Пасіфік», ПП СВ «Гермес», БПП «Сура».

При цьому, ДПІ у Деснянському районі не зазначено жодних зауважень щодо повноти та змісту первинних документів, наданих позивачем при перевірці.

Зазначені у акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента та подання ним податкової звітності, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Однак, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення. Також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

При цьому, жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Посилання відповідача на відсутність реального характеру зазначених правочинів через неспроможність контрагенту його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, є лише припущенням. Відповідачем не доведено кількість працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаними договорами операцій, а тому такі посилання є необґрунтованими.

Жодним іншим чином відповідачем не спростовується факт здійснення господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій на момент виконання договорів та зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 10.06.2013 р. №0001402201, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Проте, в резолютивній частині постанови судом першої інстанції зазначено, що судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Деснянському районі, що не відповідає вимогам ст. 94 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині порядку стягнення судового збору, а тому апеляційну скаргу ДПІ у Деснянському районі необхідно задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року - змінити: виключити з резолютивної частини постанови слова "шляхом їх безспірного списання із рахунків ДПІ у Деснянському районі за рахунок бюджетних асигнувань", оскільки в цій частині постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права. В іншій частині постанову залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 197, 198, 200, 201, 205, 207 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекція у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року - змінити: виключити з пункту 3 резолютивної частини постанови слова "шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекція у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.