Ухвала суду № 39410427, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18125/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 №0005962203 та №005952203.

Постановою Окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «ДМС Голд» та ТОВ «Авто безпека», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в період з 04.09.13 по 05.09.2013 проведено документальну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «ДМС Голд» за період з 01.08.2012 по 31.10.2013 та з ТОВ «Авто безпека» за період з 01.09.2012 по 30.09.2012, за результатами якої складено Акт від 12.09.2013 №189/1-22-03-30303467.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст.138 та п.141.1 ст.141 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 34997 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 33330 грн.

На підставі Акту перевірки від 12.09.2013 №189/1-22-03-30303467 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 06.11.2013 №0005962203 за платежем податок на прибуток підприємств, на загальну суму 43 746,00грн., з яких за основним платежем 34 997грн., за штрафними санкціями 874 9грн. та повідомлення - рішення №005952203 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 41663,00грн., з яких за основним платежем 33 330грн., за штрафними санкціями 8 333грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій із отримання позивачем інформаційно-консультативних послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог .

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ТОВ «ДМС Голд» відповідно до договору про надання послуг від 06.08.2012 та ТОВ «АВТО БЕЗПЕКА» відповідно до договору купівлі-продажу №32 від 05.09.2012.

На підтвердження реального здійснення господарської діяльності в матеріалах справи містяться копії договорів, акти прийому-передачі виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, акти звіряння взаєморозрахунків, рахунків на оплату.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договору, ТОВ «ДМС Голд» та ТОВ «АВТО БЕЗПЕКА» мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Висновки податкового органу про завищення позивачем сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню за період, що перевірявся ґрунтуються виключно на даних викладених в Актах про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагентів та порушують принцип персональної відповідальності платника податку.

Колегія суддів зауважує, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не подано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ним порушення податкового законодавства.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що, підстави для її задоволення відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, ще доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2013, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 17 червня 2014 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.