Ухвала суду № 39405264, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/9991/59384/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Загорівської Л.П., відповідача:не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фермерського господарства «Са.Єр»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011

у справі № 2а-7810/10/1470

за позовом Фермерського господарства «Са.Єр»

до Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 задоволено позовні вимоги Фермерського господарства «Са.Єр» (надалі - позивач, ФГ «Са.Єр») до Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області (надалі - відповідач, Веселинівська МДПІ у Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2010 № 0000242301/0.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ФГ «Са.Єр». Суд спростував доводи суб'єкта владних повноважень стосовно заниження позивачем податку на додану вартість, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.10.2010 Веселинівською МДПІ у Миколаївській області проведено документальну невиїзну перевірку ФГ «Са.Єр.» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «БПК «Ольвія» за березень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 203/2301/35130789 від 20.10.2010.

У висновках акта перевірки відповідачем зазначено на відсутність поставок ТОВ «БПК «Ольвія» товарів на адресу ФГ «Са.Єр.» у березні 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків та порушення позивачем п.8.1.2 ст.8-1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: заниження суми податку, що залишається в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовується ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення в сумі 69 750,00 грн., в тому числі за березень 2010 року - 69 750,00 грн.

При цьому, посилання на заниження суми податку, що залишається в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, зроблено податковим органом у зв'язку із висновком про нікчемність правочинів між ФГ «Са.Єр.» з ТОВ «БПК «Ольвія» на загальну суму операцій 418 500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 68 750,0 грн.

На підставі акта перевірки 26.10.2010 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000242301/0, яким позивачу нараховано штрафні санкції за платежем податок на додану вартість в сумі 69 750,00 грн.

З позицією відповідача погодився суд апеляційної інстанції.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

На підтвердження виконання усних договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «БПК «Ольвія» та ФГ «Са.Єр.», позивачем надано до матеріалів справи та досліджено судами попередніх інстанцій видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення на оплату товару, картки бухгалтерських рахунків 2.0.5 «Запаси: Будматеріали» та 2.0.8 «Запаси: Міндобрива», акти на списання будівельних матеріалів та мінеральних добрив.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент складання ТОВ «БПК «Ольвія» податкових накладних, останнє перебувало на обліку як платник ПДВ, і, відповідно, мало повну господарську та податкову правосуб'єктність. Крім того, у податковій звітності з ПДВ за березень 2010 року ТОВ «БПК «Ольвія» відобразило податкові зобов'язання за результатами взаємовідносин з ФГ «Са.Єр.».

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ФГ «Са.Єр.» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновки податкового органу про відсутність у ТОВ «БПК «Ольвія» та його контрагентів, з якими позивач не мав господарських зв'язків, можливості здійснювати господарську діяльність не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінально-процесуального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ФГ «Са.Єр.» та ТОВ «БПК «Ольвія» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні господарських договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Виходячи зі змісту податкового повідомлення-рішення № 0000242301/0 від 26.10.2010, штрафні санкції у сумі 69 750,00 грн. нараховано позивачу за порушення п.8.1.2 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», який передбачає, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Враховуючи те, що порушення позивачем п.8.1.2 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий орган пов'язував з визнанням нікчемними правочинів, укладених між ФГ «Са.Єр.» та ТОВ «БПК «Ольвія», а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та заниження позивачем податку на додану вартість, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та скасування рішення суду першої інстанції зроблено при помилковому трактуванні вказаних норм законодавства, що призвело до винесення неправильного рішення.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Са.Єр» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 у справі № 2а-7810/10/1470 скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 у справі № 2а-7810/10/1470 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна