Ухвала суду № 39405240, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/9991/78053/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2а-2407/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центнерики»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центнерики» (надалі - позивач, ТОВ «Центнерики») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 № 0000912302/8099 та № 0000902302/8098.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, адміністративний позов ТОВ «Центнерики» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова ДПС від 14.03.2012 № 0000912302/8099 та № 0000902302/8098.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Центнерики» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Авторесурс-Сервіс», ТОВ «Цайпер-Україна» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої 28.02.2012 складено акт № 806/23-2/32969740 (надалі акт)

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 на суму 61 750,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за березень 2011 року в сумі 352,00 грн., а також занижено податок на додану вартість на суму 49 048,15 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 № 0000912302/8099, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 61 751,00 грн., у т.ч. 61 750,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000902302/8098, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 49 049,15 грн., у т.ч. 49 048,15 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищевказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат підприємства до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли після 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Центнерики» та ПП «Авторесурс-Сервіс» укладено усний договір поставки, згідно якого ПП «Авторесурс-Сервіс» зобов'язується продати, а покупець - ТОВ «Центнерики» придбати будівельні матеріали: швелер, касети з композитного матеріалу, фриз з світловим прожилком, листогинний верстат.

Також 18.02.2011 ТОВ «Центнерики» (замовник) уклав договір підряду № 18/02/11-1 із ТОВ «Цайпер - Україна» (виконавець), згідно умов якого ТОВ «Цайпер-Україна» зобов'язалося надати, а ТОВ «Центнерики» придбати послуги: виготовлення металоконструкцій, колон та фризу, обшивка операторської на АЗС в с. Соломоново Закарпатської області.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивач надав: видаткові накладні від 25.02.2011, 23.03.2011, 24.03.2011; податкові накладні від 25.02.2011, 23.03.2011, 24.03.2011, 24.02.2011, акти прийому-передачі робіт (наданих послуг) від 24.02.2011 та від 28.02.2011. Усі зазначені первинні документи містяться в матеріалах справи.

Отже, реальність господарських відносин, що виникли між позивачем та його контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними документами, тоді як відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу фактичного невиконання сторонами взятих на себе господарських зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 49 400,15 грн. у відповідності до вимог п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Що стосується законності формування витрат, то судами встановлено, що вони законно сформовані позивачем на підставі акта приймання виконаних робіт від 29.03.2011, укладеного між ним та ТОВ «Жемчуг», та специфікації робіт на АЗС у с. Соломоново Закарпатської області. Даними первинними документами підтверджено факт понесення витрат у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва/продажем продукції, що прямо пов'язано з його господарською діяльністю.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова ДПС від 14.03.2012 № 0000912302/8099 та № 0000902302/8098 є законними та обґрунтованими.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-2407/12/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна