Ухвала суду № 39405071, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/9991/51675/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання дій незаконними,

в с т а н о в и в :

У березні 2012 року позивач звернуся до суду із вказаним позовом.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 16 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано незаконною постанову державного виконавця відділу виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 14 березня 2012 року ВП № 31641132 Невмержицького О.О. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу).

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення цими судами норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом заявленого адміністративного позову є відмова відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа по справі № 2а-246/09.

Судами встановлено, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирській області (далі - УДВС ГУЮ) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-216/09, виданого 12 травня 2009 року про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації (далі - Управління) заборгованості відповідно до ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі - 1471,30 грн. та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 8 556,00 грн.

Даний виконавчий лист знаходився на виконанні до лютого 2012 року і повернутий стягувачу 24 лютого 2012 року.

У березні 2012 року позивач за Законом України «Про виконавче провадження» повторно пред'явив виконавчий документ для виконання.

Відповідно до ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Постановою головного державного виконавця Невмержицького О.О. від 14 березня 2012 року на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження (відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документу) по виконанню виконавчого листа № 2а-216/09.

Підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження слугувало відсутність бюджетної програми для виплати коштів на 2012 рік за рішенням судів та неможливість виконання рішення суду за рахунок коштів належних боржнику, оскільки майно боржника перебуває у власності Верховної Ради України.

Колегія суддів вважає, що відсутність коштів на виконання рішення суду, не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

У відповідності до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення)

Статтею 2 Закону передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і згідно з ч.2 цієї статті здійснюється державними виконавцями. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.

В той же час, статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження є неправомірною та вказує на бездіяльність виконавчої служби по примусовому виконанню рішень судів, що за Законом покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Судами попередніх інстанцій враховані наведені обставини і зроблено правильний висновок про наявність підстав для прийняття рішення на користь позивача. Цей висновок грунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними і наявними у справі доказами.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 16 травня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

Т.О. Лиска

І.Я. Олендер