Постанова № 39393906, 18.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 8240/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Затолочного В.С. та Ліщинського А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Штендер М.В.;

від відповідача - Онисько З.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у зв'язку із застосуванням звичайних цін, -

В С Т А Н О В И Л А:

25.10.2012р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Агрокультура Захід» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Франківському районі м.Львова №№ 0003722320, 0003742320 від 30.12.2011р.; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.3-7).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані прийняті ДПІ у Франківському районі м.Львова податкові повідомлення-рішення №№ 0003722320, 0003742320 від 30.12.2011р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача 2204 грн. судових витрат (Т.2, а.с.78-85).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Франківському районі м.Львова, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявленого позову (Т.2, а.с.88-89).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що проведеною перевіркою виявлено здійснення позивачем продажу сільськогосподарських культур по цінах, які були нижчими від собівартості їх вирощування. У розглядуваному випадку звичайною ціною слід вважати собівартість виробництва та реалізації, при цьому господарська діяльність може бути визнана такою, якщо здійснюється з метою одержання прибутку, а не для реалізації товару нижче ціни придбання чи готової продукції нижче собівартості виготовлення.

Стосовно реалізації сільськогосподарської техніки наголошує на тому, що для реалізації основних фондів та визначення вартості їх продажу використовуються експертні оцінки, біржові угоди, однак у даному випадку такі позивачем не проводилися.

У зв'язку із реорганізацією ДПІ у Франківському районі м.Львова, судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача його правонаступником - ДПІ у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. (Т.2, а.с.135).

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, протягом 14.11.2011р.-02.12.2011р. ревізорами ДПІ у Франківському районі м.Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Агрокультура Захід» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено Акт перевірки № 266/23-5/35943510 від 19.12.2011р. (Т.1, а.с.13-81).

Проведеною перевіркою встановлено порушення, зокрема, наступних вимог:

пп.1.20.5, 1.20.5-1 п.1.20 ст.1, п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6, п.22.4 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.146.13, 146.14 ст.146 Податкового кодексу /ПК/ України, оскільки позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2487546 грн. в І півріччі 2010р., на 4707643 грн. за 9 місяців 2010 року, за 2010р. на 26940246 грн., за І квартал 2011 року на 13239 грн., за II квартал 2011 року на 26940246 грн., а також занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за II і III квартали 2011 року на 309300 грн.;

п.п.4.1, 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.188.1 ст.188 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в серпні 2010 року на суму 242345 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 694615 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у Франківському районі м.Львова прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0003722320 від 30.12.2011р. про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у зв'язку із застосуванням «звичайних цін» на суму 3473091 грн. (Т.1, а.с.83);

№ 0003742320 від 30.12.2011р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість /ПДВ/ у зв'язку із застосуванням «звичайних цін» на суму 694615 грн. (Т.1, а.с.84).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та зменшення від'ємного значення суми ПДВ у зв'язку із застосуванням звичайних цін були відхилені, про що податковими органами відповідних рівнів прийняті рішення про результати розгляду скарг.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп.1.20.1.,1.20.5 та 1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в тому, що товариство визначало доходи від продажу гірчиці чорної, гірчиці жовтої та ріпаку за ціною, нижчою від рівня звичайних цін. Із врахуванням обставин здійснення позивачем своєї господарської діяльності відповідач прийшов до висновку про те, що для готової сільськогосподарської продукції позивача звичайна ціна повинна визначатися на рівні, не нижче собівартості її виробництва та реалізації, а для реалізованих ним основних засобів звичайною ціною є їх балансова вартість. За таких обставин підприємство повинно було визначати доходи від продажу сільськогосподарської продукції на рівні, не меншому ніж їх собівартість, а доходи від продажу основних засобів - з врахуванням їх балансової вартості, і не мало права включати до витрат суми збитків від цих операцій.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та нормами ПК України не визначено поняття «собівартість». В той же час, згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Тобто, при визначенні звичайної ціни за основу береться ринкова ціна.

Разом з тим, жодних даних про з'ясування ринкових цін на продукцію позивача у акті перевірки не відображено. Встановлені обставини свідчать про те, що податковим органом порушено встановлений законом спосіб визначення звичайної ціни товару.

Як вбачається з листа Головного управління статистики у Львівській обл. № 01-05/58 від 14.06.2012р., середня реалізаційна ціна 1 тони ріпаку у сільськогосподарських підприємствах Львівської обл. у серпні 2010 року, становила 2609 грн. 50 грн., що спростовує визначення податковим органом у акті перевірки ціни у розмірі 10696 грн.

Також відповідачем не надано доказів того, що позивач відноситься до природних монополістів та не застосовано методологію визначення звичайної ціни за витратним методом, оскільки така методологія КМ України не встановлена.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що податковий орган безпідставно визначив звичайну ціну на реалізовану підприємством сільськогосподарську продукцію на рівні собівартості її виробництва, ототожнивши при цьому звичайну ціну із собівартістю.

Окрім цього, системний аналіз пп.1.20.1, 1.20.5 та 1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» свідчить, що звичайна ціна основних засобів не ототожнюється з їх балансовою вартістю. Всупереч вказаним вимогам Закону відповідач не з'ясовував ринкових цін на ідентичні або однорідні товари (з врахуванням ступеня їх зносу) і не проводив їх порівняння з договірною ціною продажу основних засобів позивачем.

При цьому, акт перевірки не містить жодного посилання на норми законодавства, які б визнавали для платника податку дії щодо проведення експертної оцінки основних засобів обов'язковими.

Між тим, наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що суперечать фактичним обставинам справи і не відповідають нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Як слідує з матеріалів справи, протягом охопленого перевіркою періоду ТзОВ «Агрокультура Захід» проводило реалізацію самостійно вирощених та зібраних сільськогосподарських культур, а саме: гірчиці чорної, гірчиці жовтої та ріпаку, а також здійснило продаж раніше придбаних та бувших у користуванні товариства основних засобів - комбайну зернозбирального, сівалки РДА 800с та сівалки РДА 600с.

На підтвердження здійснення операцій по реалізації сільськогосподарської продукції та основних засобів позивачем представлені наступні первинні документи:

договір № 05643 від 05.08.20010р., укладений з ЗАТ «АТ Каргіл»; видаткова накладна № 116 від 05.08.2010р., податкова накладна № 129 від 05.08.2010р.;

договір № 01/03/2011-01 від 01.03.2011р., укладений з ПП «Конкурент», видаткова накладна № 579 від 17.03.2011р., податкова накладна № 1 від 01.03.2011р.;

договір від 07.06.2011р., укладений з ТзОВ «Наддніпровський холдинг», видаткова накладна № 47 від 15.06.2011р., податкова накладна № 2 від 09.06.2011р.;

договір від 15.06.2011р., укладений з ТзОВ «Рамзес груп», видаткова накладна № 50 від 17.06.2011р., податкові накладні № 9 від 16.06.2011р. та № 11 від 17.06.2011р.;

договір від 10.06.2011р., укладений з ПП ОСОБА_5, видаткова накладна № 49 від 15.06.2011р., податкова накладна № 3 від 10.06.2011р.;

договір від 10.06.2011р., укладений з ПП ОСОБА_6, видаткова накладна № 48 від 17.06.2011р., податкова накладна № 7 від 15.06.2011р.;

договір від 10.06.2011р., укладений з ПП ОСОБА_7, видаткова накладна № 51 від 17.06.2011р., податкова накладна № 8 від 16.06.2011р.;

договір № 31/03/11-01 від 31.03.2011р., укладений з ТзОВ «Агрофірма «Вікторія», видаткова накладна № 5 від 04.04.2011р., податкова накладна № 6 від 04.04.2011р.;

договір № 11/08/11-01 від 11.08.2011р., укладений з ТзОВ «Агрофірма «Україна-О», видаткові накладні № 71 від 12.08.2011р. та № 3 від 05.09.2011р., податкова накладна № 5 від 12.08.2011р.;

договір № 25/08/11-01 від 25.08.2011р., укладений з ТзОВ «АгроМайстер», акт приймання-передачі № 5 від 05.09.2011р., видаткова накладна № 3 від 05.09.2011р., податкова накладна № 1 від 05.09.2011р.

Починаючи з 01.01.2011р., відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами ПК України.

Згідно частини 2 Розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втрачає чинність з 01.04.2011р., крім п.1.20 ст.1 цього Закону, який діє до 01.01.2013р.

Звідси, на момент виникнення спірних правовідносин щодо ведення податкового обліку описаних вище операцій та їх результатів звичайна ціна визначалася за правилами, встановленими п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

У підпункті 1.20.2. п.1.20 ст.1 зазначеного Закону вказано на те, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Згідно з пп.1.20.5-1 п.1.20 цієї ж статті у випадках, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

У складеному Акті перевірки № 266/23-5/35943510 від 09.12.2011р. розрахунок звичайної ціни на реалізовану позивачем сільськогосподарську продукцію податковим органом здійснено на основі собівартості її виробництва та порівняння такої собівартості з фактичною ціною реалізації.

Зокрема, гірчиця чорна при собівартості 6316 грн. за 1 т була продана ПП «Конкурент» по ціні 4291 грн. 67 коп. (накладна № 579 від 17.03.2011р.), ПП ОСОБА_5 - по ціні 1000 грн. (накладна № 49 від 15.06.2011р.), ТзОВ «Рамзес груп» - по ціні 1666 грн. 70 коп. (накладна № 50 від 17.06.2011р.), ПП ОСОБА_7 - по ціні 1541 грн. 70 коп. (накладна № 51 від 17.06.2011р.).

Гірчиця жовта при собівартості 5431 грн. за 1 т була реалізована ТзОВ «Наддніпровський холдинг» по ціні 1000 грн. (накладна № 47 від 15.06.2011р.), ПП ОСОБА_6 - по ціні 1000 грн. (накладна № 48 від 17.06.2011р.), ПП ОСОБА_7 - по ціні 1541 грн. 70 коп. (накладна № 51 від 17.06.2011р.).

Ріпак озимий при фактичній собівартості 10696 грн. за 1 т був проданий ЗАТ «АТ Каргіл» по ціні 1666 грн. 70 грн. (накладна № 116 від 05.08.2010р.).

Крім цього, у акті перевірки зазначено, що в порушення пп.1.20.1, 1.20.5 та 1.20.5-1 п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 та п.146.14 ст.146 ПК України без проведення експертної оцінки і без залучення біржі здійснено продаж основних засобів за ціною нижчою від балансової вартості, зокрема, комбайн зернозбиральний було продано за ціною 890217 грн. (без ПДВ) при балансовій вартості 1068426 грн., сівалку РДА 800с реалізовано за ціною 531333 грн. (без ПДВ) при балансові вартості 524539 грн.(а не 686224 грн. як було відображено у обліку підприємства) і не відображено дохід в сумі 6795 грн., сівалку РДА 600с відчужено за ціною 416667 грн. при балансові вартості 472977 грн.

При вирішенні розглядуваного спору колегія суддів виходить з наступного.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток згідно вимог чинного законодавства формується як різниця між загальною сумою доходу від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах та сумою сплачених (нарахованих) будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Згідно норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Відповідно наказу Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р. «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» бухгалтерський облік витрат на виробництво здійснюється на рахунку № 23 «Виробництво». Рахунок № 23 «Виробництво» - це калькуляційний рахунок, на якому накопичуються витрати, понесені в зв'язку з виробництвом продукції (робіт, послуг). Облік на рахунку № 23 ведеться по статям витрат, видам продукції, виробничим підрозділам та являється підставою для калькуляції собівартості кожного з видів отриманої продукції, робіт, послуг.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Проведеною податковим органом перевіркою встановлено, що частина підприємств та фізичних осіб-підприємців, яким ТзОВ «Агрокультура Захід» реалізовувало продукцію, не є платниками податку на прибуток на загальних підставах: ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ТзОВ «Агрофірма «Вікторія», ТзОВ «Україна-О», Сільськогосподарське ТзОВ «АгроМайстер». Решта покупців входять в одну фінансово промислову групу з позивачем.

Порядок визначення (дослідження) правомірності ціноутворення звичайної (справедливої) вартості (ціни) продажу сільськогосподарської продукції від ТзОВ «Агрокультура Захід» його покупцям відображено в п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи, що операції продажу сільськогосподарської продукції ТзОВ «Агрокультура Захід» згідно наданих до перевірки документів не є операціями між підприємствами на ринку, а прирівнюються до операцій особливого виду, тому визначення звичайної ціни між позивачем та його покупцями неможливо брати за основу норми пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно яких звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Іншим методом, який передбачений законодавством для визначення звичайної ціни, є відображений в пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 вказаного Закону, а саме: для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Застосування цього методу в період проведення перевірки податковим органом не здійснено, оскільки є відсутнім ідентичний виробник, що вирощує продукцію з однаковими органолептичними та якісними параметрами, із застосуванням такої ж кількості фінансових та фізичних зусиль для її вирощування, а також ідентичними умовами засіву, оброблення, збирання, переробки та зберігання вирощеної сільськогосподарської продукції.

Застосування пп.1.20.3., 1.20.4, 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни щодо здійсненні господарських операцій між ТзОВ «Агрокультура Захід» та покупцями під час проведення перевірки зі сторони відповідача не виявилося можливим, оскільки тендери не проводились, товар не реалізовувався на біржі, державне регулювання ціни по даному виду товару не проводилося.

За таких умов податковим органом підставно та обгрунтовано було прийнято за основу метод визначення звичайної ціни, передбачений пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Звідси, для визначення собівартості виготовленої продукції та ціни реалізації податковим органом правомірно використані бухгалтерські документи, а також надану відповідачем довідку «Відомості по виробничим затратам» в розрізі агрокультур, на підставі яких розраховується собівартість продукції та формується ціна реалізації.

Також ТзОВ «Агрокультура Захід» не заперечує правильності визначення собівартості готової продукції в розрізі агрокультур та покупців; під час проведення перевірки та судового розгляду справи ТзОВ «Агрокультура Захід» не надано документів, що дають можливість аргументувати ту ціну, по якій була реалізована готова продукція, чому була надана знижка покупцям готової продукції, яка призвела до збиткової реалізації.

Окрім цього, підприємством в обґрунтування своєї позиції не надано документів, що вказують на негативні фактори ведення господарської діяльності підприємством, а також фізичні, органолептичні та інші властивості сільськогосподарської продукції, що зумовили провести її переоцінку в сторону заниження ціни продажу, з врахуванням собівартості виготовлення.

Стосовно обґрунтування ціни реалізації основних засобів податковим органом під час документальної перевірки проведено розрахунки залишкової балансової вартості основних засобів в порівнянні з реалізаційною вартістю.

В цій частині (реалізації основних фондів за ціною, яка є нижчою від балансової вартості) колегія суддів підкреслює, що перелік випадків обов'язкового проведення експертної оцінки встановлений приписами ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно вказаної норми проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку.

Крім того, під час проведення перевірки та судового розгляду справи ТзОВ «Агрокультура Захід» не надано документів, що дають можливість аргументувати ту ціну, по якій була реалізовані основні засоби, з яких причин була надана знижка покупцям, що фактично призвела до збиткової реалізації.

Також ТзОВ «Агрокультура Захід» не заперечує правильності визначення балансової вартості основних фондів; до перевірки та під час судового розгляду не надано документів, що свідчать про моральну застарілість, великий знос чи несправність основних засобів, що вплинули на зменшення вартості продажу з врахуванням більшої балансової вартості.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконливого висновку про правильність та підставність визначення відповідачем звичайних цін по розглядуваним господарським операціям, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та зменшення від'ємного значення суми ПДВ у зв'язку із застосуванням звичайних цін відповідають вимогам закону.

Звідси, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог пп.1.20.5, 1.20.5-1 п.1.20 ст.1, п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6, п.22.4 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.4.1, 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.146.13, 146.14 ст.146, п.188.1 ст.188 ПК України, а відтак й покладених в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2013р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.С.Затолочний

А.М.Ліщинський