Ухвала суду № 39393764, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3919/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Катеринопільський елеватор» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.06.2011 р. за формою «В4» №0000372301 та від 03.06.2011 р. за формою «В1» №0000382301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у грудні 2010 року.

За результатом перевірки позивача, відповідачем складено акт від 23.05.2011 р. № 90/23-017/32580463 та встановлено допущені позивачем порушення вимог: пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року на загальну суму 10994 грн., п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України; ТОВ «Катеринопільський елеватор» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року на 10994 грн., також встановлено, що перевіркою неможливо підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року в розмірі 20399845 грн. у зв'язку з проведенням зустрічних звірок щодо основних постачальників по ланцюгу постачання до виробника та іншими запитами, що були направлені в ході даної перевірки та в порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 2274628 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011 року на суму 2274628 грн.

На підставі акту перевірки № 90/23-017/32580463 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000382301 від 03.06.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2285622 грн., згідно декларації від 13.01.2011 року за звітний період - 12 міс. 2010 року, у зв'язку з порушенням пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000372301 від 03.06.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10994 грн., згідно декларації від 21.02.2011 року за звітний період - 01 міс.2011 року, у зв'язку з порушенням п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач 23.03.2011 року подав заперечення на акт ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області № 90/23-017/32580463 до ДПА України, однак останньою зазначено, що висновок в акті перевірки є правомірним та не підлягає перегляду.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями від 03 червня 2011 року №0000382301, №0000372301, позивач звернувся до суду про визнання їх протиправними та нечинними.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.5.1 п.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні положення закріплені і в статтях 198, 138-139 ПК України.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що основними видами діяльності позивача є виробництво кормів для тварин, виробництво нерафінованих олії та жирів, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Як вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ПП «Ріст» укладено усні угоди щодо купівлі-продажу товару (соняшника).

Після отримання позивачем від ПП «Ріст»» товарів (соняшника), останній на виконання вимог податкового законодавства надав позивачу податкові накладні, які складені у відповідності до вимог законодавства та мають всі необхідні реквізити, що підтверджує дійсність даних правочинів.

Виконання зазначених договорів підтверджується видатковими накладними, корегуючими накладними, журналом реєстрації показників якості соняшника та відходів. які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів.

Позивачем надано товарно-транспортні накладні, як належний доказ транспортування придбаного соняшника від ПП «Ріст» до позивача, які знаходяться в матеріалах справи.

Всі первинні документи бухгалтерського обліку, а саме: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, облікові регістри, звіти про рух товарно-матеріальних цінностей, складські свідоцтва за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень регулюється Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 11 Правил, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше 4 екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою. Один екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою) передається перевізнику.

Типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995 № 488/346.

Зі змісту наданих позивачем товарно-транспортних накладних вбачається, що всі вони містять штамп вагової позивача, кількість та назву соняшника, що прийняте позивачем, дату прийняття та підпис уповноваженої особи, печатку позивача. Відтак, вказаними відмітками підтверджується факт одержання товару позивачем.

При цьому, відповідач визнає фактичну поставку товару, а заперечує лише здійснення такої поставки вищевказаними контрагентом позивача.

Таким чином, відповідач виходив з наявності порушень податкового законодавства, допущених постачальниками позивача та контрагентами цих постачальників, не вказуючи при цьому, які порушення податкового законодавства допущені позивачем.

Крім того, відповідач дійшов висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом-постачальником, відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Посилання відповідача на ту обставину, що позивач тривалий час працює на ринку зернових послуг, тому повинен бути обізнаний щодо контрагентів, які створені лише для надання податкової вигоди без реального здійснення господарських операцій, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказане є лише припущенням відповідача.

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач перевірив правосуб'єктність контрагентів з використанням доступних йому засобів, на підтвердження чого надав свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів та свідоцтва про їх реєстрацію як платників податків, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2011 р. за формою «В4» №0000372301 та від 03.06.2011 р. за формою «В1» №0000382301 підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 19.06.2014 року

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді О.В. Карпушова

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.