Ухвала суду № 39393735, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/983/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РБ-Агродор» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РБ-Агродор» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000372200 від 06.11.2012 р. та № 0000472200 від 17.01.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС № 0000472200 від 17.01.2013 року.

В решті позову відмовлено, оскільки податкове повідомлення-рішення № 0000372200 від 06.11.2012 р. автоматично було відкликане та вважалося нечинним після його скасування.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідачем була проведена невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «РБ-Агродор» на предмет дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податків та зборів (обов'язкових платежів) по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфакем Україна» (код ЄДРПОУ 36678727), Товариством з обмеженою відповідальністю «Мембрана Техно-Імпульс» (код ЄДРПОУ 35060241), Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» (код ЄДРПОУ 37240498) за весь період взаємовідносин.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 3979/22-20/35369454 від 18 жовтня 2012 року, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 р. в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, щодо заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 19 833 грн., в тому числі в березні 2011 р. на суму 3 333,33 грн., в червні 2011 р. на суму 487,00 грн., в липні 2011 р. на суму 4 925,00 грн., в серпні 2011 р. на суму 588,00 грн., у вересні 2011 року на суму 3 534,67 грн., в жовтні 2011 року на суму 3 965,33 грн., в січні 2012 року на суму 3 000,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач ТОВ «РБ-Агродор» мав правовідносини з контрагентами ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс», ТОВ «Еліт Консалт».

ТОВ «РБ-Агродор» було укладено договір № М/03/2011-15 із ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс», предметом якого був вивіз сміття. На виконання договору контрагентом виписано податкову накладну № 116 від 25.03.2011 р. на загальну суму 20 000 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн.

Також, ТОВ «РБ-Агродор» було укладено договори № 06-01, № 09-06 та № 10-03 із ТОВ «Еліт Консалт», предметом яких було обслуговування систем водопостачання, ремонт та обслуговування сантехнічних мереж, профілактичне обслуговування. На виконання договорів контрагентом виписано податкові накладні № 141 від 20.06.2011 р. на загальну суму 36 000 грн., в т.ч. ПДВ - 6 000 грн., № 161 від 30.09.2011 р. на загальну суму 25 000 грн., в т.ч. ПДВ - 4 166,67 грн. та № 171 від 31.10.2011 р. на загальну суму 20 000 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн.

Крім того, ТОВ «РБ-Агродор» було укладено договір № АУ/02/11-01 із ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс», предметом якого було профілактичне обслуговування систем опалення. На виконання договору контрагентом виписано податкову накладну № 173 від 31.01.2012 р. на загальну суму 18 000 грн., в т.ч. ПДВ - 3 000 грн.

На виконання зазначених договорів між сторонами були підписані відповідні Акти здачі-прийняття виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

За наслідками зазначених правовідносин із наведеними контрагентами, позивачем було сформовано податковий кредит з ПДВ на загальну суму 19 833 грн., в тому числі в березні 2011 р. на суму 3 333,33 грн., в червні 2011 р. на суму 487,00 грн., в липні 2011 р. на суму 4 925,00 грн., в серпні 2011 р. на суму 588,00 грн., у вересні 2011 року на суму 3 534,67 грн., в жовтні 2011 року на суму 3 965,33 грн., в січні 2012 року на суму 3 000,00 грн.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні у зв'язку з передачею в оренду спецтехніки.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 19.06.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді О.В. Карпушова

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.