Постанова № 39376451, 12.06.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2014 рокум. Ужгород№ 807/767/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.,

при секретарі судового засідання Приходько Т.В.,

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Жупан Ж.В.,

представника третьої особи 1 - Тягур І.І.

представника третьої особи 2 - Повідайчик О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, матеріальної та моральної шкоди, третя особа 1 - Державна казначейська служба України у Закарпатській області, третя особа 2 - Воловецька районна рада у Закарпатській області, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, матеріальної та моральної шкоди, третя особа 1 - Державна казначейська служба України у Закарпатській області, третя особа 2 - Воловецька районна рада у Закарпатській області.

В прохальний частині позовних вимог з врахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог (а.с.99-102) позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень стосовно вчасної невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні; стягнути із розрахункових рахунків Головного управління Міндоходів у Закарпатській області одноразову грошову допомогу у розмірі 102464,00 грн.; стягнути із розрахункових рахунків відповідача матеріальну шкоди в розмірі 7750,00 грн. та моральну шкоду - 57350,00 грн., стягнути із розрахункових рахунків Головного управління Міндоходів у Закарпатській області індексацію вчасно невиплачених грошових коштів та компенсацію витрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат в розмірі 24532,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що він працював в органах податкової міліції, 14.06.2006 р. наказом Державної податкової адміністрації № 575-0 був відряджений у Воловецьку районну раду у зв'язку з обранням його головою районної ради (а.с. 11).

У зв'язку з хворобою, 07.12.2009 р. пройшов військово-лікарську комісію та подав рапорт на звільнення у зв'язку з хворобою.

Наказом №130-О ДПА України від 15.02.2010 року позивач був звільнений у відставку у зв'язку з хворобою у відповідності до п. «б» ст. 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України на підставі рапорту від 02.02.2010 року.

Наказом Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 17.02.2010 року № 19 було оголошено вищевказаний наказ №130-О ДПА України від 15.02.2010 року і відповідно зазначено, що вислуга років позивача в органах внутрішніх справ та податковій міліції на день звільнення у календарному обчисленні складає 20 років 06 місяців 15 днів і з даним наказом позивач ознайомився 23.02.2010 року.

У зв'язку з його звільненням з органів податкової міліції йому належала виплата одноразова грошова допомога у відповідності до п. 10, 14 Постанови КМУ №393 від 17.07.1992 р., однак на час звернення до суду, така допомога позивачу виплачена не була через, як вважає позивач, бездіяльності відповідача. Позивач вважає що право його порушене, оскільки відповідач не виплатив таку допомогу, окрім того, вказав, що йому діями відповідача спричинено матеріальну шкоду, яка полягає у витрачених коштах на послуги адвокатів для захисту порушених відповідачем прав, звернення до органів податкової служби та судів, у витрачених коштах на медикаменти та лікування за вказаний період. Матеріальну шкоду через погіршення стану здоров'я та витрачений час на захист своїх законних прав оцінив у розмірі 7750,00 грн., моральну шкоду, яка полягла у тому, що з вини відповідача у позивача погіршилося здоров'я, позивач багато часу та грошей витратив для відновлення свого здоров'я, в нього народилася дитина 12.04.2012 року і він розраховував на ці кошти, у зв'язку з чим порушився весь хід його звичайного життя так як для захисту свого законного права він ходить по судах більше чотирьох років, а відповідач відмовляється виплатити йому дану допомогу, а тому позивач оцінив її розмір у сумі 57350,00 грн., а індексацію у зв'язку з затриманням виплати йому вищевказаної допомоги розрахував у сумі 24532,00.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів викладених у позовній заяві та наданих ним в ході судового розгляду поясненнях, а тому просив суд даний адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, подавши свої письмові заперечення (а.с.46-48). Також пояснив, що протиправної бездіяльності з їхнього боку допущено не було, оскільки у відповідності до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України за № 939 від 17 липня 1992 року виплата одноразової грошової допомоги при звільненні повинна бути проведена Воловецькою районною радою, де перед звільненням працював позивач Головою ради. Оскільки абзацом 2 п. 14 даної Постанови КМ України за № 939 від 17 липня 1992 року чітко визначено, що: „Військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали".

А тому, саме - Воловецька районна рада де працював на момент звільнення позивач повинна була виплачувати позивачу вказану допомогу, а не відповідач, про що йому вже неодноразово наголошувалось у відповідях ДПА України на його запити - звернення які містяться в матеріалах справи.

У зв'язку з наведеними обставинами представник відповідача просив суд у задоволенні даного позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи Державно казначейської служби України у Закарпатській області в судовому засіданні залишив вирішення даного спору на розсуд суду, оскільки вразі задоволення даного позову третя особа виконає дане рішення суду, також надав суду свої письмові пояснення з приводу даного позову (а.с. 116).

Представник третьої особи Воловецької районної ради у Закарпатській області, яка була залучена судом в ході розгляду даної адміністративної справи, в судовому засіданні проти даного позову не заперечував, однак заперечив щодо заміни відповідача на Воловецьку районну раду у Закарпатській області оскільки позивач вже звертався до них з позовом про стягнення даної суми одноразової грошової допомоги і з цього приводу вже є рішення судів, які набули законної сили де чітко вказано, що вказана допомога має стягуватися саме з відповідача у даній справі, тобто органу із служби в яких звільняється особа, оскільки вони не звільняли відповідача з роботи тому саме ДПА України в Закарпатській області повинна була виплатити позивачу дану допомогу.

Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працював в Ужгородському міжрайонному відділі податкової міліції.

Згідно Наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 14 червня 2006 року № 83-0 прийнято до уваги наказ ДПА України від 14 червня 2006 року №587-о" Про відрядження працівників податкової міліції" був відряджений до Воловецької районної ради із залишенням в кадрах податкової міліції ДПА України підполковника податкової міліції ОСОБА_1, який обраний головою Воловецької районної ради Закарпатської області, звільнивши його з посади завідувача сектором боротьби з ухиленням від сплати податків Ужгородського міжрайонного відділу податкової міліції ДПІ у місті Ужгороді.

На підставі висновку МСЕК № 0381154 від 26.01.2010 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

Наказом №130-О ДПА України від 15.02.2010 року позивач був звільнений у відставку у зв'язку з хворобою у відповідності до п. «б» ст. 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України на підставі рапорту від 02.02.2010 року. (а.с. 88).

Наказом Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 17.02.2010 року № 19 було оголошено вищевказаний наказ №130-О ДПА України від 15.02.2010 року і відповідно зазначено, що вислуга років позивача в органах внутрішніх справ та податковій міліції на день звільнення у календарному обчисленні складає 20 років 06 місяців 15 днів і з даним наказом позивач ознайомився 23.02.2010 року. (а.с. 87).

У листі ДПА України №2466/Б/10-5014/1115 від 31.03.2010 року про розгляд звернення позивача зазначено, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 26 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509 передбачено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20- 23 Закону України "Про міліцію" (а.с.51).

Так, Постановою Кабінету Міністрів України за № 393 від 17 липня 1992 року визначено порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова).

Зокрема п.10 даної Постанови Кабінету Міністрів України за № 393 від 17 липня 1992 року (в редакції 18.12.2009 року, яка діяла на момент звільнення позивача з служби) визначено, що Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям і особам рядового і начальницького складу:

які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується; які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1 цієї постанови. Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 12 ( 12-2000-п ) від 08.01.2000, Указом Президента N 463/2001 ( 463/2001 ) від 23.06.2001; в редакції Постанови КМ N 291 ( 291-2008-п ) від 02.04.2008.

Отже враховуючі пункт 10 вказаної Постанови а також те, що позивач в даному випадку пішов у відставку з податкової міліції за ст. 65 п. «б» (через хворобу), йому повинна бути виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Даний факт з приводу належності до виплати вказаної одноразової допомоги позивачу, сторонами не оспорюється.

Спір між сторонами в даному випадку виник у зв'язку невизначеністю органу який повинен виплатити позивачу дану допомогу.

Позивач зазначає, що вказана допомога повинна була бути виплачена саме відповідачем, мотивуючи це тим, що з цього приводу вже існує рішення судів, які набули законної сили, зокрема: Постанова Міжгірського районного суду від 21.03.2011 року, у справі № 2-а-48/2011 (а.с. 20), Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 року № 27243/11/9104 (а.с. 21-24), ухвали Вищого Адміністративного суду України від 26.03.2013 року (а.с. 54-57) в яких висвітлена позиція з приводу органу який має виплатити дану допомогу і чітко зазначено, що виплату такої одноразової допомоги проводять ті органи із служби яких звільняється особа.

Відповідач в свою чергу посилаючись на абзац 2 п.14 даної Постанови Кабінету Міністрів України за № 393 від 17 липня 1992 року вважає, що така допомога має виплачуватися саме Воловецькою районною радою Закарпатської області оскільки позивач саме туди був відряджений для роботи з ДПА в Закарпатській області, а в абзаці другому п. 14 чітко передбачено, що військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

З цього приводу суд зазначає наступне, так у відповідності до п.14 Постанови одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Однак в даному випадку позивача було звільнено з служби , як військовослужбовця, саме з органів податкової міліції, а не з Воловецької районної ради Закарпатської області, куди позивач був відряджений на підставі наказу ДПА України про відрядження працівника міліції № 587-0 від 14.06.2006 року із залишенням позивача в кадрах податкової міліції ДПА України (а.с.11).

Факт звільнення позивача, як військовослужбовця саме з податкової міліції у відставку, а не як зазначає відповідач з Воловецької районної ради Закарпатської області підтверджується відповідними вищезазначеними наказами: Накозом №130-О ДПА України від 15.02.2010 року (а.с. 88) та наказом Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 17.02.2010 року № 19 (а.с. 87), а отже позивач як військовослужбовець працював саме в Державної податкової адміністрації у Закарпатській області в податковій міліції, а не у Воловецькій районній раді Закарпатської області, як це зазначає відповідач.

Дані обставини на які посилається позивач з приводу виплати одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні, вже були предметом розгляду судами, що відображено у відповідних рішеннях, які набрали законної сили, а саме: Постанова Міжгірського районного суду від 21.03.2011 року, у справі № 2-а-48/2011 (а.с. 20), Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 року № 27243/11/9104 (а.с. 21-24), ухвали Вищого Адміністративного суду України від 26.03.2013 року (а.с. 54-57). У вказаних рішеннях, встановлено, що Воловецька районна рада Закарпатської області, не є тим органом, за рахунок якого повинна здійснюватись одноразова грошова допомога та зазначено, що виплату такої одноразової допомоги проводять ті органи із служби яких звільняється особа.

Отже з наведеного суд приходить до висновку що у відповідності до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України за № 393 від 17 липня 1992 року виплата одноразової грошової допомоги при звільненні повинна була бути проведена саме Державною податковою адміністрацією у Закарпатській області з якої позивач звільнився у зв'язку з виходом у відставку, а не з Воловецької районної ради, як це зазначає представник відповідача, куди був відряджений позивач.

Таким чином, останнім місцем роботи позивача являється Державна податкова адміністрація у Закарпатській області і на підставі п. 14 Постанови саме на відповідача покладається зобов'язання виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до п. 10 Постанови.

Крім того, позиція відповідача, з приводу органу який має виплачувати дану допомогу, також спростовується і наявним в матеріалах справи наказом ДПА України №519-о від 27.04.2010 року Про внесення змін і доповнень до наказу ДПА України від 15.02.2010 року №130-о де передбачено зобов'язання відповідача провести позивачу виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 Постанови у відповідності до абз.2 п.14 Постанови (а.с.89).

Щодо посилання представника відповідача на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.02.2011 року (а.с.118-121), якою даний наказ та довідку про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії №118/05-о від 30.11.2010 року скасовано, то слід зазначити, що як пояснив сам відповідач в судовому засіданні дане рішення суду не набуло законної сили так як знаходиться на розгляді в суді апеляційної інстанції і таким чином не набрало на момент розгляду даної справи законної сили, а тому даний наказ є діючім, оскільки оскарження його в судовому порядку не зупиняє його дію, а рішення суду щодо зупинення його дії відповідачем надано не було, а тому дія Наказу ДПА України №519-о від 27.04.2010 року Про внесення змін і доповнень до наказу ДПА України від 15.02.2010 року №130-о, якою вирішено провести виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 10 Постанови, провести яку відповідно до абз.2 п.14 Постанови - не зупинено і саме тому на відповідача покладений обов'язок виплати позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 10 Постанови, що ним як з'ясовано в ході судового розгляду до теперішнього часу зроблено не було.

Отже вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності ДПА у Закарпатській області (правонаступником якої являється Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області) щодо не проведення виплати позивачу даної допомоги - є обґрунтованою і такою що підлягає до задоволення.

Стосовно вимог позивача з приводу розміру одноразової грошової допомоги, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь, суд констатує наступне.

Рішенням Воловецької районної ради №1 від 25.04.2006 року ОСОБА_1 було обрано головою районної ради, Наказом ДПА України від 14 червня 2006 року №587-о" Про відрядження працівників податкової міліції" був відряджений до Воловецької районної ради із залишенням в кадрах податкової міліції ДПА України.

Відповідно ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно поданої позивачем довідки про розмір грошового забезпечення, станом на 15.02.2010 року розмір грошового забезпечення позивача становить 10246,42 грн. (а.с.115), а тому саме дану довідку суд бере як доказ до уваги при визначенні розміру грошового забезпечення з якого необхідно вираховувати суму одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої п. 10 Постанови.

В той же час суд критично оцінює довідки про розмір грошового забезпечення подані відповідачем, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки відповідача від 14.05.2014 року №1078/8/07-01-05-0(а.с.113-114,130-131) щодо грошового забезпечення ОСОБА_1, таке становить 3414,18 грн., згідно довідки відповідача поданої до Пенсійного фонду №188/05-0 від 30.11.2010 року, остання становить 3282,26 грн. (а.с.132), згідно доказів встановлених при розгляді справи №2а-3066/10/0770 від 27.02.2014 року розмір грошового забезпечення позивача складає 1725,30 грн. (а.с.63).

Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Оскільки подані відповідачем докази містять неоднозначну і суперечливу інформацію, суд не приймає їх до уваги.

Таким чином, при визначенні розміру одноразової грошової допомоги суд виходить з наступного розрахунку (10246,42 грн. (розмір грошового забезпечення)*50%(п.10 Постанови)*20 років стажу (а.с.15) грн. щодо дорівнює 102464,20 гривень, а отже в цій частині щодо стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової допомоги підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди в сумі 7750,00 грн. то дана вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно ч.2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Відповідно до ст.. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до ст.. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, грошова сума, яку просить позивач стягнути як матеріальну шкоду, належними та допустимими доказами не підтверджена взагалі, а відтак, і не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 57350,00 грн., то суд приходить до переконання про необхідність її часткового задоволення, виходячи із наступного.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 даної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи встановлену бездіяльність відповідача - ГУ Міндоходів у Закарпатській області, щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, необхідність позивача неодноразово звертатися до суду за захистом гарантованого законом права, тривалий час неможливості отримати належних йому при звільненні всіх сум які передбачені йому згідно чинного законодавства, здійснювати тривале листування із відповідачами, що призвело до значних його душевних переживань та докладання ним значних зусиль для відновлення свого права, що в свою чергу призвело до вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а тому суд вважає за необхідне частково задовольнити позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди в сумі 2000,00 грн.

З приводу позовної вимоги про стягнення із розрахункових рахунків Головного управління Міндоходів у Закарпатській області індексації за не вчасно невиплачених грошових коштів та компенсацію витрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат в розмірі 24532,00 грн. суд констатує наступне.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що позовна вимога про стягнення із розрахункових рахунків Головного управління Міндоходів у Закарпатській області індексації вчасно невиплачених грошових коштів та компенсацію витрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат в розмірі 24532,00 грн. до задоволення не підлягає.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9-11, 70, 71, 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, матеріальної та моральної шкоди, третя особа 1 - Державна казначейська служба України у Закарпатській області, третя особа 2 - Воловецька районна рада у Закарпатській області - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ДПА у Закарпатській області (правонаступником якої являється Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області) щодо не проведення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при його звільнені передбаченої п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу визначену п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 в розмірі 102464,20 грн.(сто дві тисячі чотириста шістдесят чотири гривні двадцять копійок).

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.(дві тисячі гривень).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяC.А. Гебеш