Ухвала суду № 39374952, 18.06.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/2981/14 Головуючий у 1 інстанції: Апаллонова Ю.В.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2014 року в справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору б/н від 21 квітня 2006 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підписом підтвердила згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір. При укладанні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України.

У порушення норм закону та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2013 року має заборгованість 32954,81 грн., яка складається з наступного: 7414,27 грн. - заборгованість за кредитом; 23495,07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1545,47 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 32954,81 грн. за кредитним договором б/н від 21 квітня 2006 року та судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2014 року позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, стягнути з відповідача судові витрати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні спору суд першої інстанції посилався на положення статей 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, які регулюють загальні умови виконання зобов'язань, передбачають правові наслідки та відповідальність за порушення зобов'язань.

Відмовивши в задоволенні позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК, суд виходив з недоведеності позовних вимог з огляду на те, що ОСОБА_3 не підписувала (тобто, не укладала) кредитний договір з цим банком.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що відповідач ОСОБА_3 не підписувала кредитний договір. Такого висновку суд дійшов з урахування висновків судової почеркознавчої експертизи. Апелянт зазначає, що висновок судової почеркознавчої експертизи є неоднозначним, оскільки в ньому зазначена лише ймовірність непідписання кредитного договору відповідачем ОСОБА_3, на дослідження не надано достатньо об'єктів дослідження, тобто, цей висновок отримано з порушенням порядку та він не є допустимим доказом.

Такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді.

Судом встановлено, що позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обгрунтування позовних вимог посилався на те, що між банком та ОСОБА_3 21.04.2006 року було укладено кредитний договір б/н. За умовами цього договору банк надав відповідачу в користування кредитні кошти в сумі 1 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згода ОСОБА_3 на те, що підписана нею заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір,підтверджується підписом, виконаним від імені відповідача в заяві (а. с. 8).

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання з цим кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість в сумі 32954 грн. 81 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 7414,27 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 23495,07 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 1545,47 грн.

Відповідач ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, вказувала, що 21.04.2006 року не укладала з позивачем кредитний договір та не підписувала відповідну заяву. Також відповідач вказувала, що не оформляла заяву на збільшення кредитного ліміту з 1000 грн. до 10000 грн. та не отримувала ці кошти в банку.

При розгляді справи в суді першої інстанції за клопотанням представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2014 року в справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу (а. с. 80; 102).

У висновку експерта № 46 від 04.04.2014 року вказано наступне:

1) Рукописний текст у заяві б/н від 21.04.2006 року до Дніпровського відділення Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. 2) Підпис від імені ОСОБА_3 у заяві б/н від 21.04.2006 року до Дніпровського відділення Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконаний, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою. Відповісти на питання у категоричній формі не виявилося можливим через недостатній обсяг графічної інформації, обумовлений стислістю та простотою будови підпису, та виконання підпису під впливом яких-небудь незвичних умов. 3) Рукописний текст у заяві про збільшення ліміту за кредитним договором від 21.04.2006 року з 1000 грн. та 10000 грн. виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. 4) Підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про збільшення ліміту за кредитним договором від 21.04.2016 року з 1000 грн. на 10000 грн. виконаний, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою. Відповісти на питання у категоричній формі не виявилося можливим через недостатній обсяг графічної інформації, обумовлений стислістю та простотою будови підпису, та виконання підпису під впливом яких-небудь незвичних умов (а. с. 106-113).

Суд першої інстанції, зазначивши, що цей письмовий доказ є допустимим та належним, взяв його до уваги при вирішенні спору на користь відповідача ОСОБА_3

Апелянт, посилаючись на неналежність такого письмового доказу, як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи, не надав жодного доказу на спростування висновку експертизи, не заявив клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи у разі незгоди з висновками проведеної експертизи.

Також при вирішенні спору судом першої інстанції взято до уваги те, що згідно витягу з ЄРДР від 22.02.2013 року (тобто, до відкриття провадження в цій справі), 21.02.2013 року до Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України надійшла заява ОСОБА_3 про те, що протягом 2002-2012 років громадянка ОСОБА_5, використовуючи документи від імені ОСОБА_3, оформила від імені останньої кредити у банках на загальну суму 350000 грн. Правова кваліфікація: ч. 1 ст. 358 КК України (а. с. 36).

В справі також є відповідь Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України, що в провадженні райвідділу перебувають матеріали кримінального провадження №1201308006000577 від 22.02.2013 року за фактом підробки документів, які стосуються саме обставин укладення кредитних договорів не ОСОБА_3, а іншою особою - від імені ОСОБА_3 (а . с. 35; 59).

Також в матеріалах справи є надана представником позивача копія довіреності, за змістом якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси у банківських установах. Зі слів представника банку вказана довіреність була приєднана до матеріалів службової перевірки і може свідчити, на думку представника позивача, про те, що ОСОБА_5 підписувала документи за ОСОБА_3 за довіреністю і отримувала грошові кошти за довіреністю (а. с. 132).

Суд першої інстанції правильно зазначив в мотивувальній частині судового рішення, що вказані пояснення ґрунтуються на припущеннях, оскільки незважаючи на надання копії довіреності, суду не надані докази того, що на момент підписання кредитного договору вказана довіреність не була скасована довірителем і сама заява про надання кредиту не містить посилання на те, що вона підписана в інтересах довірителя.

Згідно нормативно-правових актів, які зазвичай застосовуються в будь-яких цивільно-правових відносинах, зокрема, при укладанні правочинів (яким і є кредитний договір) в разі наявності довіреності договір має підписувати від імені довірителя довірена особа - своїм особистим підписом, а не підроблюючи підпис довірителя. Тобто, якщо в результаті службової перевірки встановлено, що від імені ОСОБА_3 за довіреністю діяла ОСОБА_5, то працівники банку порушили встановлені законом правила щодо оформлення правочинів, допустивши таку помилку, як підписання документів довіреною особою не своїм особистим підписом (з зазначенням, що вона діє за довіреністю), а підписом, підробленим під підпис довірителя.

Як в засіданні суду першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи представник позивача наполягав на стягненні з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що з виписки про рух коштів по картці та про погашення значних коштів за кредитом вбачається, що ОСОБА_3 визнавала борг та здійснювала дії по погашенню заборгованості. Проте, суд першої інстанції вірно вказав, що виписки по рахунку не містять реквізити про особу, яка певний період сплачувала заборгованість за кредитним договором, тому з урахуванням того факту, що ОСОБА_3 кредитний договір не підписувала, ці виписки не доводять, що заборгованість оплачувала саме вона (а. с. 70-74).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на положення статей 10, 60, 218 ЦПК України висновку, що звернення відповідача ОСОБА_3 до правоохоронних органів (ще до подачі даного позову до суду), висновки почеркознавчої експертизи та інші докази договір б/н від 21.04.2006 р. між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не укладався. Оскільки згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а в процесі розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_3 вчинила будь-які дії, направлені на отримання кредиту, встановлені судом обставини виключають її цивільну відповідальність за спірною угодою, а тому позов є необгрунтованим та не підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 213 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а висновки суду ґрунтуються на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також відповідає нормам ЦПК України висновок суду першої інстанції щодо стягнення з позивача судових витрат, понесених відповідачем. З урахуванням положень статей 79, 88, ЦПК України, частини 2 статті 86 ЦПК України, суд правильно стягнув з позивача кошти на оплату судової експертизи, оплачені відповідачем ОСОБА_3 та судові витрати, пов'язані з забезпеченням доказів. Суд першої інстанції правильно застосував приписи статті 88 ЦПК України та не стягнув з відповідача судовий збір.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» має бути відхилена.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: