Постанова № 39360880, 11.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 р. Справа № 820/9718/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. по справі № 820/9718/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд:

- визнати дії відповідача протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 30.04.2013р. за №0020271730.

В обґрунтування позову зазначив, що 30.04.2012 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 19325,26 грн. Позивач вважає винесене податкове повідомлення-рішення неправомірним, оскільки згідно положень ст. 13 Закону України "Про плату за землю" та п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Проте, у власності позивача не перебуває земельної ділянки, яка б була внесена до бази даних державного земельного кадастру, отже нарахування земельного податку позивачу є неправомірним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.14 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу письмових заперечень на апеляційну скаргу.

У відповідності до ч.1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.03.2002р. між позивачем та ВАТ "Харківський деревообробний завод" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1; загальною площею 0,0958 га., договір зареєстрований в реєстрі за №1-176.

30.04.2013р. відповідачем, на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.286,5 ст.286 ПК України, винесено податкове повідомлення-рішення №0020271730, яким визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2013 рік на загальну суму 19325,26 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням №0020271730 від 30.04.2013р., позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, що викладенні в акті перевірки, відповідають дійсності, податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013р. №0020271730 відповідає нормам чинного законодавства.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 81 ЗК України встановлені відповідні підстави набуття громадянами України права власності на землю, якими закон визнає певні юридичні факти, зокрема придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки.

Згідно з ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до п. 3 ст. 125 ЗК України, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Такими документами згідно зі статтею 126 ЗК України є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Нормами ст. 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (ст. 5 Закону № 2535-XII), тобто безпосередньо ті суб'єкти господарювання, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування, в тому числі на умовах оренди. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю", підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

З 01.01.2011 року вступив в силу ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загально державний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПК України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Відповідно до ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Порядок обчислення плати за землю визначено ст. 286 ПК України.

Пунктом 286.2 ст. 286 цього Кодексу визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

В матеріалах справи міститься довідка Управління держземагентства у м. Харкові Харківської області №4694/08 від 09.12.2013р., з якої вбачається, що станом на 29.12.2012 року документи, які посвідчують право власності на землю гр. ОСОБА_1 в м. Харкові не обліковується (а.с.46).

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідачем надані пояснення, з яких вбачається, що, згідно відомостей автоматизованої системи АРМ "ZEM", громадянин ОСОБА_1, на підставі заяви від 09.06.2003р., був поставлений на облік як платник земельного податку з громадян за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. На підтвердження зазначеної інформації відповідачем надано витяги з автоматизованої системи АРМ "ZEM" (а.с.52-53).

Відповідач не зміг надати до суду оригінал заяви позивача від 09.06.2003р., посилаючись на те, що згідно номенклатури справ відділу документи громадян та ФОП по земельному податку та орендній платі мають термін зберігання 3 роки. Натомість представником відповідача надана довідка №1034/10/20-38-15-03-17 від 25.01.2014р. з якої вбачається, що позивач станом на 01.01.2014р. є платником земельного податку з громадян згідно заяви від 09.06.2003р.

Однак матеріали справи не містять доказів щодо наявності у позивача права власності чи права користування земельною ділянкою, а також доказів щодо державної реєстрації цих прав.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об'єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Постанова суду першої інстанції від 10.02.14 року не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню з підстав, визначених п.1, п.2, п.3, ч.1 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідно до ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.157, ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, п.п. 3 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, 207, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2014р. по справі № 820/9718/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.04.2013р. за №0020271730, прийняте Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М.