Рішення № 3935942, 19.06.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/261

19.06.09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мяу-Гау»

про стягнення 2 078,37 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники:

від позивача: не з’явились

від відповідача не з’явились

СуТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мяу-Гау» заборгованості за Договором купівлі-продажу від 08.10.2008р. в розмірі 2 078,27 грн., в тому числі 1 557,97 основний борг, 520,40 грн. - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2009р. порушено провадження по справі № 53/261, розгляд справи призначено на 25.05.2009р.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням останнім вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2009р. розгляд справи було відкладено на 19.06.2009р.

Представник позивача в судове засідання не з’явився. Через відділ діловодства суду надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням представника.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відрядження представника не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку позивач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України. Крім того, суд вважає за необхідне нагадати позивачу, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення господарського спору обмежений.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в жодне судове засідання не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є достовірними, оскільки підтверджені Листом Головного міжрегіонального управління статистики у місті Києві № 21-10/3092-1 від 07.05.2009р.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.06.2009р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Згідно з частиною 2 зазначеної статті, підставою виникнення взаємних цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

08.10.2007р. між сторонами у справі укладено Договір купівлі-продажу з протоколом розбіжностей від 08.10.2007р. відповідно до умов якого Продавець (позивач) зобов’язується поставити та передати у власність Покупця (відповідач) товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 1 557,97 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: № РН-0001645 від 23.10.2007р., № РН-0001711 від 01.11.2007р., № РН-0001762 від 09.11.2007р. (оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що товар був прийнятий згідно з видатковими накладними уповноваженою особою покупця.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать що відповідач покладені на нього зобов’язання щодо оплати поставленого товару по договору в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1 557,97 грн., що також підтверджується довідкою позивача № 44 від 25.05.2009р. підписаною директором та головним бухгалтером та актом звірки розрахунків станом на 13.02.2008р.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обов’язку щодо належного виконання зобов’язань по договору, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 557,97 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій –неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як вбачається з пункту 14.2 Договору в редакції, погодженій сторонами в протоколі розбіжностей, при порушенні покупцем строків оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 520,40 грн., проте безпосередньо розрахунку пені суду не надав.

Таким чином, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 187,47 грн. за розрахунком суду (1 557,97 грн. х 24% /365 х 183).

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Мяу-Гау»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 13/135; ідентифікаційний код 34002461 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів ЛТД»(02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 7; ідентифікаційний код 30580037) основний борг в сумі 1 557 (одна тисяча п’ятсот п’ятдесят сім) грн. 97 коп., пеню в сумі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 47 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 66 коп. та 99 (дев’яносто дев’ять) грн. 10 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Грєхова О.А.