Рішення № 3935919, 15.06.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2009 р. Справа № 57/101-09

вх. № 3297/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Тимченко Д.В. - генеральний директор; Яковлева І.Г., довіреність №1 від 12.05.09 року відповідача - не з’явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Піран"я ЛТД", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк", м. Харків

про стягнення 153976,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю „ Піран’я ЛТД” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк" на свою користь 153976,96 грн. заборгованості по договору № 236/10/08 поставки обладнання від 31.10.2008 року, з яких 46330,39 грн. – сума основного боргу, 9266,08 грн. штраф відповідно до п. 7.5 договору, 2650,35 грн. пеня, 2738,13 грн. витрати від інфляції, 331,29 грн. проценти річних, 92660,72 грн. штраф відповідно до п. 7.8 договору, а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита у розмірі 1539,77 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по договору поставки обладнання № 236/10/08 від 31.10.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 травня 2009 року о 15:00 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 12 травня 2009 року, 20 травня 2009 року розгляд справи відкладався в зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал суду щодо подання витребуваних судом документів.

28 травня 2009 року відповідач через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позов (вх. № 14963), в якому проти позову заперечує, посилаючись, на думку відповідача, на те, що відповідач вже відмовився від подальшого виконання зобов’язань за договором поставки № 236/10/08, у зв’язку з втратою інтересу до його виконання.

У судовому засіданні 28 травня 2009 року оголошувалась перерва до 02 червня 2009 року о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 червня 2009 року розгляд справи відкладався в зв’язку з витребуванням судом додаткових доказів по справі.

10 червня 2009 року позивачем через канцелярію господарського суду Харківської області в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надано заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 15663), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 46330,39 грн. основного боргу, 9266,08 грн. штрафу, 4143,08 грн. пені, 3386,76 грн. інфляційних, 517,88 грн. 3%річних та 92660,72 грн. штрафу.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову і це не суперечить законодавству та не порушує будь - яких прав та охоронюваних законом інтересів, а також приймаючи до уваги сплату позивачем державного мита в частині збільшення позовних вимог, суд вважає за можливе прийняти вказану заяву та розгляд справи продовжити з їх урахуванням .

В судовому засіданні 10.06.2009 року оголошувалося перерву до 15.06.2009 року о 12:00 для необхідності ознайомлення відповідача з додатковими доказами, наданими позивачем та необхідністю надання додаткових документів.

Присутні у призначеному 15 червня 2009 року судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію господарського суду Харківської області директор Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „Пранк” надав клопотання про відкладання розгляду справи (вх. № 15856 від 12.06.2009 року), у зв’язку з перебуванням юрисконсульта ТОВ Фірма „Пранк” у відрядженні, що унеможливлює участь останнього у слуханні справи 15.06.2009 року .

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, оголошено перерву для надання можливості ознайомитись з уточненнями позивача з матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів сторонами не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд, відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника відповідача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки самого директора ТОВ Фірма „Пранк” або іншої повноважної особи в судове засідання відповідачем суду не повідомлені. Не надано також пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, тому що як свідчить ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.

Таким чином, враховуючи, що строк вирішення спору, встановлений законом спливає та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає вирішити спір по суті в даному судовому засіданні.

Присутні в судовому засіданні 15.06.2009 року представники позивача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ПІРАН’Я ЛТД» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ПРАНК» (далі - відповідач) був укладений Договір № 236/10/08 поставки обладнання (далі - договір), відповідно умов якого позивач зобов’язався поставити на адресу відповідача торгове обладнання та здійснити його монтаж на загальну суму 463303,86 грн. , в тому числі ПДВ 20% у сумі 77217,31 грн. Найменування, кількість та вартість обладнання сторонами були визначені в специфікації №1, зовнішній вид обладнання - в додатку №1-36, схема розташування обладнання - в додатку №37 до Договору.

Відповідно до п.2.4. Договору, оплата по цьому Договору здійснюється в три етапи: на першому етапі відповідач перераховує аванс в розмірі 70% вартості Договору в сумі 324312,70 грн. на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору ; на другому етапі – аванс в розмірі 10% вартості Договору в сумі 46330,39 грн. на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від позивача про готовність до відвантаження обладнання; на третьому етапі – залишок в розмірі 20% вартості Договору в сумі 92660,77 грн. на протязі 5-ти банківських днів від дати підписання акта виконаних робіт по монтажу обладнання.

Розділом 3 договору сторонами було погоджено,що постачальник (позивач) зобов’язався підготовити обладнання до вантажу та поставити його на адресу покупця (відповідача): м. Донецьк вул. Овнатаняна, в термін до 05.12.2008 року після отримання першої частини оплати в розмірі 70% від суми договору на свій рахунковий рахунок, також постачальник (позивач) зобов’язався змонтувати підготовлене обладнання у продовж 10 – ти календарних днів з моменту поставки торгівельного обладнання.

Відповідно до п.5.1 Договору, позивач письмово повідомляє відповідача про готовність обладнання до відвантаження на його адресу.

Відповідно до п.5.5 Договору, відповідач зобов’язаний прийняти обладнання в строк, встановлений письмовим повідомленням позивача, але не більш ніж в триденний строк.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець (відповідач) зобов’язаний представити постачальнику (позивачу) безперешкодний допуск до місця монтажу обладнання, поставленого постачальником (позивачем).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки, відповідач перерахував на рахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 70% від вартості договору у сумі 324312,70 грн., що підтверджується випискою з банку від 03.11.2008 року, таким чином виконавши першій етап оплат за Договором.

Позивач після отримання платежу по першому етапу, виготовив обладнання згідно з погодженими з відповідачем специфікаціями та кресленнями, які є невід’ємними додатками до Договору, здійснив всі заходи по підготовці обладнання до відвантаження та 16.01.2009 року повідомив про це відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено уповноваженими представниками обох сторін, зауважень до якості товару у відповідача не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що позивач виготовив обладнання належної якості.

Проте, як зазначає позивач у позові, за домовленостями між сторонами, у зв’язку з неможливістю відповідача прийняти обладнання у встановлені договором строки, позивач неодноразово відкладав строки поставки обладнання, що завдало йому певні незручності та збитки по зберіганню обладнання.

16.01.2009 року позивачем в черговій раз було направлено на адресу відповідача повідомлення про готовність обладнання до відвантаження. Відповідне повідомлення було отримано відповідачем, про що свідчить поштове повідомлення про вручення.

Отримавши повідомлення позивача про готовність обладнання, відповідач зобов’язаний був на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання повідомлення виконати другий етап оплат за Договором та перерахувати позивачу аванс у розмірі 10% вартості Договору в сумі 46330,39 грн.

Проте, відповідач заявлені листи - вимоги залишив без відповіді, обладнання не прийняв, свої зобов’язання щодо належного виконання умов договору поставки щодо сплати другого етапу у розмірі 46330,39 грн. не виконав, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст..265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Ст. 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після йог прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Крім того, даючи оцінку умовам Договору суд вважає, що за своєю цивільно-правовою природою зазначений договір є складною угодою, яка містить істотні умови договорів підряду і поставки, визначені чинним законодавством на момент його укладання сторонами, отже договірні відносини сторін щодо виконання зобов’язань повинні регулюватися також главою 61 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст.853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, відповідачем при розгляді справи не представлено жодного доказу в підтвердження відсутності його вини у порушенні зобов’язання по прийняттю обладнання та робот по його монтажу.

Суд зазначає, що позивачем були порушені умови Договору щодо строку поставки товару, який був визначений п.3.1 Договору, а саме: до 05.12.2008 року, проте таке порушення останнім відбулося не з його вини.

Як свідчать умови Договору, позивач зобов’язався поставити відповідачу торгівельне обладнання, найменування, кількість, зовнішній вигляд з визначенням всіх розмірів обладнання та схема розташування в приміщенні відповідача якого зазначені в додатках №№ 1-37, які є невід’ємною частиною до Договору .

Позивачем за технічними завданнями, які додані ним до матеріалів справи, виготовлено все зазначене в специфікації до Договору обладнання та повідомлено відповідача про готовність обладнання для відвантаження та монтажу.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено уповноваженими представниками обох сторін, обладнання за цим Договором було призначено саме для приміщення відповідача та виготовлене за схемами та розмірами, які пасують тільки для його приміщення, що було узгоджено сторонами шляхом підписання самого Договору та додатків №№ 1-37 до нього, зауважень до якості товару у відповідача не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що позивач виготовив обладнання належної якості.

Крім того, позивачем в доведення відсутності своєї вини надані суду докази неготовності позивача прийняти заказане обладнання у зв’язку з тим, що будинок, в який за Договором позивач був зобов’язаний поставити обладнання недобудований та незданий в експлуатацію.

Також, суд зазначає, що згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. ). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного Договору охоплюються його підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення його від виконання прийнятих на себе обов’язків за Договором.

Відповідно до п.4 ст.692 Цивільного кодексу України, якщо покупець відмовився прийняти товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару, або відмовитися від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін другий етап переплат за Договором на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від позивача про готовність до відвантаження обладнання, не здійснив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати товару по другому етапу по договору поставки.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України. господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 46330,39 грн. заборгованості по другому етапу по договору № 236/10/08 поставки обладнання від 31.10.2008 року належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

У відповідності до п. 7.5 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем (відповідачем) грошових зобов’язань щодо оплати обладнання у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення платежів по договору поставки позивач нарахував відповідачу пеню, яка за період з 26.01.2009 року по 10.06.2009 року, склала 4143,08 грн.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Умовами п.7.5 Договору, встановлено, що у випадку прострочки оплати обладнання поверх 20 календарних днів, покупець (відповідач) оплачує постачальнику (позивачу) штраф в розмірі 20% від простроченої суми оплати.

Позивачем за прострочення відповідачем суми оплати нарахований штраф в розмірі 9266,08 грн.

Крім того, сторонами пунктом 7.8 Договору встановлено, що у разі відмови чи затягування прийняття обладнання покупцем в строки, передбачені Договором, покупець зобов’язаний сплатити поставщику штраф у розмірі 20% від вартості не прийнятого обладнання, а також у повному обсязі відшкодувати збитки поставщика, що виникли у зв’язку з затягуванням.

Посилаючись на цей пункт Договору позивачем враховуючи відмову відповідача від прийняття обладнання нарахований штраф в сумі 92660,72 грн., виходячи з 20% від вартості неприйнятого товару, який складає 463303,86 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором,виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 4143,08 грн. та штрафу у сумі 9266,08 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 331,29 грн. та 2738,13 грн. інфляційних витрат, нарахованих вірно згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов’язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача .

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,55, 124, 129 Конституції України,статтями15,16,525,526,530,546,548,549,598,610,611,612,625,627,692,712,628,629,837 Цивільного кодексу України, статтями 179,193,198,232,265,266,343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення позивача (вх. № 15663 від 10.06.2009 р.) до позовних вимог.

Відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про відкладання розгляду справи.

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ПРАНК» (код 23468734, м. Харків, пр.Гагаріна, 167/1; п/р 26002000119106 в відділенні № 2 ВАТ "Укрексімбанк" ф-я м. Харкова, МФО 351618; ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ПІРАН"Я ЛТД» (код 21182560, м. Харків, вул..Селянська, 124; п/р 26004002523001 в АТ "Індексбанк", МФО 350619 ) 46330,39 грн. основного боргу, 9266,08 грн. штрафу, 4143,08 грн. пені, 3386,76 грн. інфляційних, 517,88 грн. 3%річних та 92660,72 грн. штрафу, 1563,05 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписано 22.06.2009 року

справа № 57/101-09