Рішення № 39350990, 18.06.2014, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1810/14-ц

Номер провадження 2/184/438/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2014м. ОрджонікідзеОрджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Томаш В.І.,

при секретарі - Попівніч І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Орджонікідзе цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу» та позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про визнання договору позики удаваним та нечинним», -

ВСТАНОВИВ:

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої вимоги, висловлені ним в позовній заяві та просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики від 22 жовтня 2013 року у розмірі 57.000 (п'ятдесят сім тисяч) грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 570 (п'ятсот сімдесят) грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 просить суд відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що розписку про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 у розмірі 57.000 грн. він дійсно 22 жовтня 2013 року писав власноручно без будь - якого тиску, однак насправді будь - яких грошей від ОСОБА_1 він не отримував. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання договору позики удаваним та нечинним підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Суд, вислухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи і оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню в повному обсязі, а заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги є необґрунтованим, недоведеними та не підлягають задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 будучи знайомим позивача, увійшовши до нього в довіру та попросив у позивача грошові кошти в борг на невеликий термін. 22 жовтня 2013 року позивач надав відповідачу позику в сумі 57 000 (п'ятдесят сім тисяч) грн., в свою чергу позичальник - відповідач зобов'язався повернути позичені гроші в грудні 2013 року. Під час отримання грошей в сумі 57 000 грн. відповідач ОСОБА_2 власноручно написав розписку позивачеві. В якій вказав погоджений між ними строк повернення грошей, тобто - грудень 2013 року. Однак, до теперішнього часу грошові кошти позивачеві повернуті не були. При зверненні позивача до відповідача з проханням про повернення грошей позивачеві стало відомо, що позивач не збирається віддавати борг і заявив про це в категоричній формі. Все це супроводжувалось ще й погрозами з боку відповідача на адресу позивача ОСОБА_1 У зв'язку із чим позивач 9 лютого 2014 року вимушений був звернутись до правоохоронних органів із відповідною заявою, однак в ході проведеної перевірки 19 лютого 2014 року Орджонікідзевським МВ ГУМВС було прийнято висновок, згідно до якого запропоновано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимого цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до умов ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок. Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стаття 509 ЦК України закріплює в собі положення про поняття зобов'язання та підстави його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд дає критичну оцінку доводам відповідача, висловлені ним в судовому засіданні щодо невизнання позовних вимог позивача, оскільки вони є голослівними, безпідставними та нічим не підтвердженими і спростовуються стабільними поясненнями позивача, наданими ним письмовими доказами (розписка позичальника), матеріалами справи в їх сукупності.

Слід звернути увагу на ту обставину, що при допиті відповідача в Орджонікідзевського МВ ГУМВС України після звернення позивача з відповідною заявою, останній зазначав про те, що він взагалі не писав будь - якої письмової розписки щодо отримання ним у ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 57.000 грн., однак в ході судового розгляду справи він зазначив про те, що розписку від 22 жовтня 2013 року щодо отримання від ОСОБА_1 грошових коштів він дійсно писав власноручно, однак насправді грошових коштів не отримував. Суд вважає поведінку відповідача як обраний ним спосіб захисту своїх прав та інтересів з метою уникнення від цивільної відповідальності. Не залишається без уваги і та обставина, що відповідач протягом всього час з дня написання письмової розписки до сьогоднішнього дня не звертався з цього приводу ні до міліції з приводу протиправних дій збоку позивача, ні до суду з приводу визнання договору позики не дійсним.

Окрім того, відповідно до ухвали Вищого Спеціалізованого Суду України від 18 вересня 2013 року письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином суд, дослідив вказану боргову розписку, виявив справжню правову природу укладеного її укладення та встановив, що письмова розписка від 22 жовтня 2013 року дійсно мала місце, як і сам факт передачі грошових коштів, що відповідало волі та інтересам сторін, а тому вважає позовні вимоги позивача доведеними, такими, що відповідають вимоги діючого законодавства України та підлягають задоволенню.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що між ним та ОСОБА_1 у 2013 році виникли певні підприємницькі відносини, які були пов'язані із будівельно-ремонтними роботами. Оскільки ОСОБА_1 здійснював свою діяльність неофіційно, то виникли питання її врегулювання шляхом визначення та закріплення взаємних прав та обов'язків. Проте ніяких партнерських угод вони не могли законно укласти, оскільки він виступав від імені юридичної особи, яка здійснює свою діяльність офіційно, а ОСОБА_1 - від свого імені, не маючи при цьому жодних правових підстав здійснювати будівельно-ремонтні роботи. Через це ОСОБА_1 запропонував укласти удавану угоду позики, як гарантію забезпечення партнерських відносин та можливості у майбутньому отримати частку прибутку від спільної праці на суму, яка дорівнювала б 57000 грн.. Враховуючи це він уклав угоду з ТОВ «Промспецбуд» про проведення ремонтно-будівтльних робіт з капітальних та поточних ремонтів будівель та споруд на ПАТ «ІнГЗК», а ОСОБА_1 набрав бригаду працівників і приступив до роботи. Він у свою чергу також здійснював організаційні функцій пов'язані із проведенням визначених у договорі робіт. Коли минув час і робота була виконана, виявилося, що ті види робіт, які виконував ОСОБА_1 не відповідали вимогам замовника, через що їх переробляли, а він витратив кошти на купівлю матеріалів та виконання робіт по усуненню недоліків. Крім цього робота була виконана несвоєчасно. Під час виконання робіт - відповідач просив кошти на поточні витрати, проживання тощо. Таким чином загальні витрати від діяльності ОСОБА_1 перевищили 60000 шістдесят тисяч грн.. Тому зобов'язання, які він брав на себе про оплату 57000 грн. не підлягали виконанню, про що він і повідомив ОСОБА_1, однак він наполягав на виплаті всієї суми коштів посилаючись на розписку. Вимоги ОСОБА_1 є безпідставними через те, що розписка не підтверджувала реальної угоди позики, а носила фіктивний характер.

Стаття 1046 Цивільного кодексу України зазначає, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Про фіктивність позики вказує і обставина порушення форми угоди. У даному випадку фіктивний договір позики на суму 57000 грн. був усний, а п. З ч. 1 ст. 208 ЦК України зазначає, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 Цивільного Кодексу - належить вчиняти у письмовій формі. Спеціальна норма ст. 1047 ЦК України вказує про письмову форму позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Стаття 215 ЦК України у ч. 1 закріплює положення про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 5 статті 203ЦК України, а в ч. 5 ст. 203 ЦК України вказано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи все наведене договір позики 57000 грн. у позивача не був спрямований на реальність позичання коштів, а розписка не підтверджувала передачу коштів від ОСОБА_1 до позивача. При укладанні угоди позики та складанні розписки вони знали заздалегідь, що ця угода не буде виконана, оскільки не було факту позичання коштів.

В зв'язку з чим позивач ОСОБА_2 просить визнати договір позики укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 57000 грн. на підтвердження якого писалася розписка від « 22» жовтня 2013 року - недійсним.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі. Позивач ОСОБА_2 писав розписку про отримання ним грошових коштів у ОСОБА_1 у розмірі 57 тис. грн. власноручно, без застосування будь - якого насильства збоку ОСОБА_1 або інших осіб, при цьому він усвідомлював значення своїх дій та наслідки, які будуть внаслідок невиконання ним зобов'язань. Безпідставними є посилання позивача ОСОБА_2 на існування будь - яких підприємницьких відносин між сторонами по справі, оскільки будь - яких належних та допустимих доказів ним з цього приводу суду не надано. Окрім того в самій розписці не зазначено про це жодного слова. ОСОБА_2 отримав вказану суму грошових коштів від ОСОБА_1, який згідно до наданих ним документів є приватним підприємцем тривалий час, розпорядився грошовими коштами на власний розсуд, а тому відповідно до вимог цивільного законодавства України повинен їх повернути позивачу по справі у повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає необхідним позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 22 жовтня 2013 року у розмірі 57.000 грн., а також відповідно до ст.. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті позивачем судового збору у розмірі 570 грн., а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 203, 206, 215, 234, 509, 526, 527, 530, 545, 625, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209 - 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення боргу» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 борг за договором позики від 22 жовтня 2013 року у розмірі 57.000 (п'ятдесят сім тисяч) грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 570 грн..

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про визнання договору позики удаваним та нечинним».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 - днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду Томаш В.І.