Ухвала суду № 39350396, 11.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-5538/12/1470

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Ступакової І.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рятувальні засоби" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000910231 від 27.08.2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ТОВ "Рятувальні засоби" звернулось з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської обласної Державної податкової служби №0000910231 від 27 серпня 2012 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 11189,00 грн. - за основним платежем, 2797,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що висновки відповідача про допущені позивачем порушення вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підтверджені належними доказами, тому збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 11189,00 грн. - за основним платежем, 2797,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є безпідставним.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської обласної Державної податкової служби №0000910231 від 27 серпня 2012 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.08.2012 перевіркою TOB «Рятувальні засоби» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП «ЗЕНКО» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 р.р. встановлено порушення: п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 11 189 грн., у т.ч. за листопад 2010 року у сумі 8 376 грн., за грудень 2010 року у сумі 2813 грн. Результати перевірки оформлено актом № 2147/22-200/30680620.

На підставі акту перевірки від 21.08.2012 № 2359/22-200/31671014 прийнято податкове повідомлення рішення по податку на додану вартість від 27.08.2012 № 0000920231 на загальну суму 13,99 тис.грн., у т.ч. основний платіж 11,19 тис. грн., штрафні санкції - 2,8 тис. грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України „Про податок на додану вартість", Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"

За змістом пункту 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

На підставі підпункту 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

За правилами п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі підпункту 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За правилами ч.1 ст.16 та ч.1 ст.20 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

На підставі ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У відповідності до ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ст.59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

В ході судового розгляду встановлено, що на час здійснення господарських операцій між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО», останнє було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також ПП «ЗЕНКО» мало не анульовано (дійсне) свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, тобто мало право на видачу податкових накладних.

Колегія суддів також зазначає, що висновки перевіряючого порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

В ході судового розгляду були досліджені усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

За змістом ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Фактичне виконання господарських операцій та право TOB «Рятувальні засоби» на податковий кредит з ПДВ по розрахункам між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» підтверджують договір поставки б/н від 01.11.2010 року, податкові накладні №23 від 06.11.2010 року та №57 від 29.12.2010 року, видаткові накладні №23 від 06.11.2010 року та №5 від 06.01.2011 року, акт виконаних робіт б/н від 06.11.2010 року, рахунки та платіжні доручення, реєстр податкових накладних, данні бухгалтерського обліку.

Реальність господарської операції між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» з придбання та встановлення кондиціонерів підтверджується також фактичним використанням, введенням їх в експлуатацію.

TOB «Рятувальні засоби» в повному обсязі перерахувало на користь ПП «ЗЕНКО» грошові кошти за поставлений товар (виконані роботи, надані послуги), в тому числі в ціні придбання і податок на додану вартість, що підтверджується рахунками на оплату та платіжними дорученнями.

У TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» з якими позивач мав господарські відносини, була реальної ділова мета, пов'язана зі здійсненням зазначених господарських операцій.

Отже, виникнення права TOB «Рятувальні засоби» на податковий кредит з ПДВ є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між TOB «Рятувальні засоби» та ПП «ЗЕНКО» за поставленими товарно-матеріальними цінностями та виконаними підрядними роботами.

На підставі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В ході судового розгляду встановлена наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

При цьому порушення ПП «ЗЕНКО» порядку здійснення господарської діяльності, не можуть впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення TOB «Рятувальні засоби» до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Вчинені TOB «Рятувальні засоби» господарські операції з ПП «ЗЕНКО» спричинили реальні зміни майнового стану TOB «Рятувальні засоби», як платника податків. Витрати, які враховані TOB «Рятувальні засоби» для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Придбані (отримані) у вказаного суб'єкта господарювання товари (послуги) в подальшому використані TOB «Рятувальні засоби» у межах його господарської діяльності як платника податку.

Враховуючи наведене, суми податку на додану вартість по розрахункам з ПП «ЗЕНКО» правомірно були включені TOB «Рятувальні засоби» до податкового кредиту з ПДВ у відповідних звітних періодах.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рятувальні засоби" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі № 2а-5538/12/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: І.Г. Ступакова