Рішення № 39349316, 16.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7149/14 16.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна компанія "Скандтехімпорт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вірол-груп"про стягнення 156 461,50 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Новосельцев І.І., довіреність б/н від 04.03.2014; від відповідача не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерна компанія "Скандтехімпорт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірол-груп" про стягнення 137896,46 грн. заборгованості, з якої 130000,00 грн. основна заборгованість, 5044,52 грн. пеня, 1161,94 грн. 3% річних та 1690,00 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки №2013-9 від 29.07.2013 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2014 порушено провадження у справі №910/7149/14 та призначено справу до розгляду.

16.06.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, зокрема збільшив розмір пені до 10538,84 грн., 3% річних до 2142,66 грн. та інфляційні втрати до 13780,00 грн.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 156461,50 грн., з яких: 130000,00 грн. - основний борг, 10538,84 грн. пеня, 2142,66 грн. 3% річних та 13780,00 грн. інфляційні втрати.

Також, 16.06.2014 позивач через відділ діловодства суду подав пояснення щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 5000 грн., в яких зазначив, що вони є об'єктивно необхідними для захисту прав та охоронюваних інтересів позивача, їх розмір співвідноситься зі складністю справи, а тому повинні бути покладені на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 16.06.2014 вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання своїх представників не направив, про причини їх неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, відзив на позов, клопотань або заяв до суду відповідач не надіслав.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 16.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірол-Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Скандтехімпорт» укладено договір поставки №2013-9, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити обладнання в асортименті та кількості, які зазначені у специфікації (додаток 1), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1. договору).

Додатком № 1 (специфікація) до договору №2013-9 сторони визначили асортимент товару, що буде поставлятись та його ціну, а саме: два комплекта двохвального подрібнювача "Muffin Monster" 30005-0024-DI, програмного контролеру PC2220-4,0 kW для "Muffin Monster" 30005-0024-DI та один комплект двохвального подрібнювача "Muffin Monster" 30005-0032-DI, програмного контролеру PC2220-4,0 kW для "Muffin Monster" 300050032-DI, на загальну суму 693994,80 грн.

Пунктом 3.1 договору визначено, що покупець проводить оплату наступним чином: передплата 40% від загальної вартості обладнання перераховується покупцем в гривнях на розрахунковий рахунок постачальника; оплата 20% від загальної вартості обладнання перераховується покупцем на протязі 5 банківських днів після повідомлення про готовність обладнання до відвантаження з заводу-виробника, оплата 40% від загальної вартості обладнання перераховується покупцем на протязі 30 календарних днів після відвантаження обладнання покупцем зі складу постачальника.

При цьому, поставка товару здійснюється протягом 10 робочих тижнів з моменту отримання авансу та дотримання графіку платежів згідно п.3 даного договору і оформлюється накладною на відпуск товару (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Даний договір вступає в дію з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013, але в будь-якому випадку залишатиметься чинним до моменту, коли сторонами будуть повністю виконані всі зобов'язання, що повинні бути виконані відповідно до умов даного договору (п.11.1 договору).

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов даного договору, позивач поставив, а уповноважений представник відповідача прийняв узгоджений в специфікації товар на загальну суму 693994,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № 54 від 23.10.2013, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін без заперечень, а також довіреністю на отримання матеріальних цінностей №445 від 23.10.2013, які долучені до матеріалів справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 563994,80 грн., внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 130000 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що остаточний розрахунок здійснюється протягом 30 календарних днів після відвантаження обладнання покупцем зі складу постачальника.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 130000,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 5.1 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим договором, постачальник вправі вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми коштів за кожний день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 5.1 договору позивачем нараховано за період з 23.11.2013 по 11.06.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 10538,84 грн.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині в сумі 9260,28 грн. згідно розрахунку суду (за період з 23.11.2013 по 14.04.2014= 130000х2х6,5\100\365х143= 6621,10 грн.; за період з 15.04.2014 по 23.05.2014 =130000х2х9,5\100\365х39=2639,18 грн.), оскільки розрахунок позивача здійснений поза межами шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 9260,28 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1278,56 грн. позивачу належить відмовити.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період з 23.11.2013 по 11.06.2014 3% річних у розмірі 2142,66 грн. та інфляційні втрати в сумі 13780,00 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляції за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору розподіляються пропорційно розміру задоволених вимог на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, що стосується заявлених до відшкодування позивачем понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн., то суд вважає їх явно завищеними, у зв'язку з чим вважає за необхідне покласти на відповідача обов'язок відшкодувати такі витрати в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

До матеріалів справи додано копію договору про надання правової допомоги №1/Ю-14 від 04.03.2014, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Жигулін і партнери», платіжне доручення №1107 від 13.03.2014 на суму 5000 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3277 від 15.07.2009, виданого Донецькою обласною КДКА, та акт про надання послуг №107 від 31.03.2014 на суму 5000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням обставин справи, категорії спору, рівня її складності, тривалості розгляду справи та допущених помилок в наданих суду розрахунках, є співрозмірними та підлягають задоволенню у розмірі 1218,00 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірол-груп» (03150, м.Київ, вул. Червоноармійська, 139, оф. 315/1; ідентифікаційний код 36404976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Скандтехімпорт» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7; ідентифікаційний код 32665431) 130000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 9260 (дев'ять тисяч двісті шістдесят) грн. 28 коп. пені, 2142 (дві тисячі сто сорок дві) грн. 66 коп. 3% річних, 13780 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 3103 (три тисячі сто три) грн. 66 коп. судового збору, 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.06.2014.

Суддя Т.В.Васильченко