Постанова № 39347809, 18.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р. Справа № 922/1458/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Зарвій І.Л. за довіреністю №04-04/14 від 03.04.2014 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Автрамат" м.Харків (вх. №1351 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14.05.14 р. у справі № 922/1458/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Міос" м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Автрамат" м. Харків

про стягнення 143 205,57 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.14 р. по справі № 922/1458/14 ( суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Автрамат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "МІОС" 127 990,48 грн. основного боргу; 2 829,81 грн. 3% річних; 8 464,90 грн. пені; 2 785,70 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської області від 14.05.14 р. у справі № 922/1458/14 скасувати. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "МІОС" відмовити повністю.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що надання послуг здійснювалось не за договором № 11200037 від 23.01.12р., оскільки у видаткових накладних відсутнє посилання на спірний договір, як і відсутнє посилання на довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Відповідач вказує на те, що перелік визначеного у видаткових накладних товару не співпадає з предметом договору. В зв'язку з чим відповідач вважає, що надані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, що підтверджують поставки товару відповідачу за договором № 11200037 від 23.01.12р. Також, відповідач стверджує, що позивач не довів факт здійснення господарської операції - поставки товару, посилаючись при цьому на невідповідність документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, відповідач вважає неправомірними висновки суду першої інстанції в частині стягнення з нього пені в розмірі 8464,90 грн., посилаючись на відсутність в рішенні суду власного розрахунку, а також на те, що згідно наданого позивачем розрахунку від 06.05.2014 р. розмір пені визначений в розмірі 8407,08 грн.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні апеляційної інстанції його представник з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як безпідставну.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням за № 007007/1 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача 04.06.2014 р.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 23.01.12р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "МІОС" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Автрамат" (відповідач) було укладено договір поставки № 11200037 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що він свої зобов'язання за договором виконав належним чином та на протязі 2012р. - 2013 р. поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 479779,48 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а також відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач в свою чергу поставлений товар оплатив частково на суму 351789,00 грн., у зв'язку з чим станом на 03.04.2014 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 127990,48 грн.

Окрім того, позивач вказує на те, що в матеріалах справи міститься підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.13р. відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 127 990,48 грн.

Позивач 20.12.13р. на адресу відповідача направив претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 127 990,48 грн.

04.03.14р. відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист (вих. № 210/01), яким також підтвердив наявність заборгованості та гарантував здійснити оплату по мірі надходження грошових коштів в період березень-травень 2014р.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував на підставі п. 10.2 договору відповідачеві пеню, яка була визначна на момент звернення до суду в розмірі 12385,28 грн. станом на 03.04.2014 р., а згідно останньому розрахунку наданому позивачем до суду 14.05.2014 р. складає 8407,08 грн., а також 3% річних в розмірі 2829,81 грн.

Встановивши на підставі наданих позивачем доказів факт поставки товару та його отримання відповідачем в рамках спірного договору № 11200037 від 23.01.2012р., враховуючи, що відповідач неналежним чином виконав свій обов'язок сплатити вартість поставленого товару у строки, встановлені договором поставки, а також зважаючи на те, що відповідач належних доказів погашення суми боргу не надав, аргументованих заперечень не представив, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 127 990,48 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2829,81 грн. за період з 09.07.13р. по 03.04.14р.

В частині заявленої до стягнення пені суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково в розмірі 8464,90 грн. за період з 09.07.13р. по 07.01.14р., пославшись на те, що зроблений позивачем розрахунку пені за період з 09.07.13р. по 03.04.14р. не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав вимог та заперечень учасників судового процесу, колегія суддів виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Згідно частини статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 11200037 від 23.01.2012р.,, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Наявний в матеріалах справи договір № 11200037 від 23.01.2012р., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками їх підприємств, за змістом і формою відповідає вимогам чинного законодавства.

П. 1.3 договору строк його дії визначений з моменту підписання і до 31.12.2012 р.

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити продукцію: металопрокат.

Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура та кількість кожної партії якого узгоджуються сторонами шляхом підписання специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 4.2 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після приймання продукції покупцем та підписання видаткової накладної покупцем або перевізником.

Позивач вказує на те, що в рамках даного договору він поставив відповідачу товар за видатковими накладними за період з 2012 р. по 2013 р. на загальну суму 479779,48 грн.

Відповідач в свою чергу факт поставки товару за договором заперечує, посилаючись на те, що наданими позивачем доказами не підтверджується факт здійснення господарських операцій за договором, а також на невідповідність документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/70, затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Розділом вказаного Положення визначено поняття первинного документу та пунктом 2.4 визначені обов'язкові реквізити первинного документу, аналогічні тим, що передбачені у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Пунктом 2.5 Положення встановлено, що документ має бути підписаний особисто.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів констатує, що позивачем за період з 2012 . по 2013 р. було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними (а.с. 12-31). Вказані видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, та інші необхідні реквізити, отже вони відповідають вимогам вказаного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно з листом Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, є первинним документом, що фіксує рішення посадової особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарі народного споживання по кількості ( П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача ( покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства - отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Відпуск товарно - матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачей (покупців). Доручення на отримання цінностей є первинним документом, у якому зафіксовано рішення керівника підприємства про уповноваження конкретну особу отримати для підприємства по переліку та у відповідній кількості товарно - матеріальні цінності. Без доручення не може бути виписаний або підписаний інший первинний документ - накладна, яка є дозволом для здійснення господарської операції по видачі цінностей і яка відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом апеляційної інстанції також досліджено питання щодо повноважень у представників відповідача отримувати від позивача товарно-матеріальні цінності.

Так, матеріалами справи підтверджено, що передача товару від позивача здійснювалась за видатковими накладними представникам відповідача, повноваження яких підтверджені відповідними довіреностями (а.с. 101-115), які є первинним документом бухгалтерського обліку, засвідчені підписом керівника та головного бухгалтера ПАТ "Автрамат", містять печатку підприємства відповідача та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, підставою отримання товарно-матеріальних цінностей в довіреностях зазначено договір № 11200037 від 23.01.2012 р.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що підпис осіб, які отримали товар за видатковими накладними, повністю ідентичний підпису осіб на довіреностях, якими підприємством відповідача уповноважено на отримання товару від позивача за спірним договором. Вказані обставини відповідачем будь-якими доказами не спростовані.

Судом апеляційної інстанції враховано, що в матеріалах справи знаходяться копії банківських виписок (а.с. 36-50) про сплату відповідачем товару в розмірі 351789 грн. протягом 2012 р. - 2013 р, в яких в призначенні платежу зазначено «згідно договору № 11200037 від 23.01.2012 р.». Таким чином, відповідач своїми діями щодо часткової оплати товару фактично визнав поставку позивачем товару за договором поставки № 11200037 від 23.01.2012 р.

Таким чином, відповідач, здійснивши часткову оплату товару на за видатковими накладними з посиланням на договір поставки № 11200037 від 23.01.2012 р. , про що зазначено у відповідних призначеннях платежу, тим самим підтвердив прийняття товару за договором.

Слід зазначити, що будь-яких інших правовідносин з поставки товару за спірний період між сторонами не існувало. На підставі видаткових накладних, а також довіреностей на отримання товару, які містять посилання на договір № 11200037 від 23.01.2012 р., відповідач приймав товар без жодних застережень та в подальшому частково оплачував його, посилаючись при цьому також на договір поставки № 11200037 від 23.01.2012 р., тобто вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність, незважаючи на те, що строк дії договору закінчив свою дію 31.12.2012 р.

З огляду на викладене не викликає сумнівів, що підписані сторонами видаткові накладні свідчать не про укладання сторонами окремих правочинів, а є первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які в даному випадку фіксують факт здійснення господарської операції з поставки товару в межах договору № 11200037 від 23.01.2012 р.

Твердження відповідача про те, що зазначені видаткові накладні не містять вказівки на договір поставки, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в первинних документах, положеннями договору також не встановлено яких-небудь додаткових особливих реквізитів супровідних документів, що видаються на виконання умов договору.

До того ж, окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більш, що таке здійснення підтверджується діями відповідача по оплаті отриманого за вказаними накладними товару.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає заперечення відповідача стосовно недоведеності факту отримання ним товару в зв'язку з тим, що видаткові накладні не містять посилання на спірний договір.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільніли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

Згідно з вимогами статті 692 даного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Положеннями ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що спірна поставка товару відбулася в межах укладеного між сторонами договору поставки № 11200037 від 23.01.2012 р., а сторони, хоча і відступили від його умов щодо строку дії договору та оформлення документів, проте своїми конклюдентними діями підтвердили виконання укладеного договору, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача товар, у кількості, якості та за погодженими цінами, які визначені у видаткових накладних, а відповідач - прийняв товар, тому зобов'язаний оплатити його на умовах, визначених у договорі.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

За умовами п.3.1 договору, сторони погодили, що оплата товару проводиться відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів після отримання товару.

При цьому, датою поставки останньої партії товару є 01 липня 2013 року, тому розрахунок мав відбутись не пізніше 09.07.2013 р.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснив оплату отриманого по договору товару на суму 351789,00 грн.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі документів: договору, видаткових накладних, довіреностей, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 127990,48 грн. грн.

До того ж, 04.03.14р. відповідач надіслав на адресу позивача гарантійний лист (вих. № 210/01), яким також підтвердив наявність заборгованості та гарантував здійснити оплату по мірі надходження грошових коштів в період березень-травень 2014р.

Вищевикладене спростовує заперечення відповідача щодо відсутності предмета спору у зв'язку з недоведеністю позивачем факту поставки товару за договором № 11200037 від 23.01.12р.

Отже, у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України у позивача є всі правові підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 127990,48 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню за їх обґрунтованістю та доведеністю.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної статті позивач нарахував відповідачу за період з 09.07.13р. по 03.04.14р. 3% річних в розмірі 2 829,81 грн.

Зважаючи на те, що таке нарахування 3% річних не суперечить вимогам чинного законодавства України, воно відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.12.1 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочення за кожний день прострочення.

На підставі зазначеного, позивач нарахував відповідачу пеню, яка на час звернення з позовом до суду була визначена останнім в розмірі 12 385,28 грн. за період з 09.07.2013 р. по 03.04.2014 р.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що 14.05.2014 р. позивачем до суду наданий розрахунок пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (а.с. 98), виходячи з кожної окремої поставки товару за видатковими накладними. Згідно даному розрахунку пеня становить 8407,08 грн.

При цьому, за видатковими накладними від 01.07.2013 р. строк прострочення платежу визначений позивачем з 09.07.2013 р. по 08.01.2014 р., тобто в межах ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на вказаний розрахунок, а прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог в частин стягнення пені в розмірі 8464,90 грн. за період з 09.07.13р. по 07.01.14р. При цьому, судом не наведено обґрунтованості розміру пені, виходячи з періоду поставки та часткової сплати відповідачем товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів констатує, що, позивачем визначено період прострочення оплати товару окремо за видатковими накладними № 111 від 23.04.2013 р. з 01.05.2013 р. по 22.05.2013 р.; № 112 від 23.04.2013р. з 01.05.2013 р. по 17.06.2013 р.; № 132, № 133 від 21.05.2013 р. з 29.05.2013 р. по 30.06.2013 р.; № 172 від 18.06.2013 р. (строк прострочення 5 днів); № 180, № 181, № 182 від 01.07.2013 р. з 09.07.2013 р. по 08.01.2014 р.

Отже, враховуючи вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, позивачем правомірно нарахована пеню в розмірі 8407,08 грн. за період прострочення оплати товару, виходячи з кожної окремої партії поставки товару. Відповідачем вказаний розрахунок будь-якими чином не спростований.

В зв'язку з чим рішення господарського суду в частині стягнення пені в розмірі 57,82 грн. підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 57,82 грн. пені.

В іншій частині рішення є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки суд першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував спірні правовідносини, та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Автрамат" м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.05.14 р. у справі № 922/1458/14 в частині стягнення пені в розмірі 57,82 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 57,82 грн. пені.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 18 червня 2014 року

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.