Ухвала суду № 39345974, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/21925/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Демидаса Д.А.,

відповідача - Коритнюка В.О.,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014

у справі № 2а/1770/5011/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - Товариство)

до ДПІ

та Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненській області,

за участю прокуратури м. Рівне,

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.08.207 № 0003692342/0/23-121 та № 003682342/23-121 з тих мотивів, що позивачем доведено його право на формування податкового кредиту за спірними операціями; у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 2 086 332,18 грн. відмовлено з посиланням на те, що зазначена заборгованість погашена заліком податкових зобов'язань позивача з ПДВ інших звітних періодів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами проігноровано факт формування позивачем податкового кредиту за операціями, які оподатковувалися за нульовою ставкою ПДВ, а також за операціями з придбання товарів та робіт поза межами господарської діяльності платника.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено планову комплексну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2006, оформлену актом від 18.09.2006 № 606/23-100/05607824. За наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 29.08.2007 № 0003692342/0/23-121, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 8 639 677,82 грн.;

від 29.08.2007 № 0003682342/0/23-121, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 10 322 740,14 грн. (у тому числі 6 881 826,76 грн. за основним платежем та 3 440 931,38 грн. штрафних санкцій).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став, зокрема, висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту у періоди з вересня 2005 року по березень 2006 року сум ПДВ, сплачених за операціями з поставки природного газу імпортного походження у рамках господарських правовідносин з ДП «УПК-Ресурс», який оподатковується за нульовою ставкою ПДВ.

Так, Законами України «Про Державний бюджет на 2005 рік» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік» операції з ввезення природного газу на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, були звільнені від обкладання податком на додану вартість, а операції з продажу такого газу, крім операцій з його продажу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковувалися за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Таким чином, законодавством, що регулювало спірні правовідносини, не дозволялося оподатковувати за ставкою 20% операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України і звільненого від обкладання ПДВ при ввезенні. При цьому таке обмеження поширювалося на усіх продавців у ланцюгу постачання.

Однак, як встановили суди, наявні в матеріалах справи докази не доводять іноземного походження придбаного позивачем природного газу. Так, у договорах, за якими позивач придбавав природний газ у ДП «УПК-Ресурс», не міститься посилання щодо іноземного походження спірного природного газу; відсутня така інформація й у первинних документах, складених під час оформлення спірних операцій.

Власне факт придбання ДП «УПК-Ресурс» природного газу у НАК «Нафтогаз України», імпортованого за зовнішньоекономічними контрактами, не є беззаперечним доказом того, що саме цей газ в подальшому постачався позивачеві. Матеріалами справи підтверджується, що більшість договорів (у рамках виконання яких ДП «УПК-Ресурс» постачав природний газ позивачеві) укладені до моменту фактичного отримання ДП «УПК-Ресурс» газу імпортного походження від НАК «Нафтогаз України».

До того ж, суди зазначили про відсутність доказів щодо наявності у ДП «УПК-Ресурс» природного газу, ввезеного за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України. Адже протягом 2005-2006 років Україна не укладала жодного міжнародного договору щодо постачання в Україну природного газу. Відповідно в зазначений період не існувало зовнішньоекономічних контрактів, укладеним на виконання міжнародних договорів на постачання природного газу.

Наведене обумовлює правомірність включення позивачем до податкового кредиту ПДВ за розглядуваними операціями.

По епізоду щодо включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 1828 грн. за операціями з придбання квасу у товариства з обмеженою відповідальністю «Літа Холдинг» суди зазначили, що така операція була здійснена позивачем у рамках виконання заходів з охорони праці з метою надання спеціального харчування працівникам, задіяним у капітальному ремонті агрегатів аміаку, а тому не може бути кваліфікована як така, що здійснена поза межами господарської діяльності платника.

Також податкова інспекція не визнала право позивача на податковий кредит за операціями з придбання підрядних робіт для будівництва житлового будинку соціальної інфраструктури у зв'язку з тим, що зазначений об'єкт не призначений для використання у господарській діяльності платника.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, наведена норма Закону вимагає наявність наміру у платника використати споруджені основні фонди у господарській діяльності, а не власне таке використання. Суди з'ясували, що будівництво спірного нерухомого об'єкта було здійснено позивачем у межах провадження його статутної діяльності з будівництва житлових приміщень та здійснення операцій з нерухомим майном, тобто з метою його подальшого продажу. Доказів на спростування цього факту ДПІ не подано, так само як і доказів фактичного використання позивачем побудованого приміщення поза межами його господарської діяльності.

А відтак у податкової інспекції відсутні правові підстави для висновку про порушення Товариством правил формування податкового кредиту за даною операцією та, відповідно, для виключення ПДВ у ціні придбаних підрядних робіт з податкового кредиту позивача.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

А відтак правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 у справі № 2а/1770/5011/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько