Ухвала суду № 39345837, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2014 р. м. Київ К/800/23503/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Подільський О.Є.від відповідачаШляхта В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЗахідної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової службина постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013у справі № 2а-5214/12/2070за позовомНауково-виробничого підприємства «НВП «Люкс-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю)доЗахідної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче підприємство «НВП «Люкс-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулося до суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000152212, № 0000162212 від 23.04.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідачем до суду касаційної інстанції було подано клопотання про заміну відповідача (Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) його правонаступником - Західною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку НВП «Люкс-Х» (ТОВ) з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ТД «Укрсварка» за період з 01.05.2011 по 31.10.2011, за результатами якої складено акт № 231/221/31635720 від 10.04.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 138.1. 138.2, 138.4, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 909 222,00 грн.; п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми податкового кредиту, в результаті чого НВП «Люкс-Х» (ТОВ) донараховано податок на додану вартість у сумі 790 628,00 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000162212 від 23.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 1 185 942,00 грн. (з яких: 790 628,00 грн. - основний платіж та 395 314,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000152212 від 23.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 909 222,00 грн.

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано показники податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «ТД «Укрсварка», з огляду відсутність за місцем реєстрації названого контрагента, а також відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перевезення ТМЦ за укладеними договорами, а тому, на думку відповідача, операції з придбання товарів за цими договорами не мали реального характеру.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, виходили з того, що наданими позивачем доказами підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентом та правомірність формування спірних даних податкового обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази, а саме, первинні документи бухгалтерського обліку (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки тощо) суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій його контрагент був зареєстрований як суб'єкт господарювання та взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Попередні судові інстанції встановили, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності укладених позивачем угод.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій за спірний період.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) його правонаступником - Західною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області.

2. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний