Ухвала суду № 39345750, 29.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Київ К/9991/59131/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.08.2011

у справі № 2а/0570/9181/2011

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантида ентерпрайз"

до Державної податкової інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантида ентерпрайз" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.08.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айдиас» за жовтень 2009 року, за результатами якої складено акт № 1608/23-3/13506132 від 23.09.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняті повідомлення - рішення від 06.10.2010 року № 0003912340/0 та від 17.12.2010 року № 0003912340/1, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 345831 грн., у тому числі за основним платежем 230554 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 115277 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Айдиас» укладено договір постачальники товару від 21.09.2009 року № 2109/09. Згідно з актом приймання-передачі векселів від 29 грудня 2009 року позивачем були передані ТОВ «Айдиас» десять простих векселів в рахунок погашення заборгованості за договором на загальну суму 1383324 грн.

Підставою для винесення спірних повідомлень рішень став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим контрагентом у ціні поставлених товарів в рамках виконання договору поставки від 26.01.2009 № 1/1. При цьому ДПІ посилається на те, що: у ТОВ «Айдиас» відсутні основні фонди, транспортні засоби та трудові ресурси, які є об'єктивно необхідними для виконання розглядуваних операцій; позивачем не подано товарно-транспортної документації на підтвердження факту перевезення товару у процесі виконання зазначених поставок; у подальшому ТОВ «Айдиас» визнано банкрутом у судовому порядку.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків, а виключно з ціллю створення штучної схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, виконання ТОВ «Айдиас» поставок товару в адресу позивача підтверджується договори, специфікації, видаткові, податкові накладні, рахунки-фактури, які також надавалися податковому органу для перевірки.

За таких обставин суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні доводи податкової інспекції про відсутність у ТОВ «Айдиас» об'єктивних умов для виконання цих поставок; фіскальним органом не доведено неможливості здійснення цих операцій названим постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням обсягів поставленого товару та з огляду на розподіл обов'язків між постачальником та покупцем за вказаним договором поставки.

Подальше банкрутство ТОВ «Айдиас» також не може впливати на оцінку спірних господарських операцій; як з'ясували суди, на час виконання зазначених поставок цей контрагент мав необхідний обсяг цивільної та податкової правосуб'єктності та виступав учасником господарського обороту.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам та не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій вірно визначено, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в актах зазначено всі необхідні реквізити згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.08.2011 у справі № 2а/0570/9181/2011 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Ворошиловському районі міста Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.08.2011 у справі № 2а/0570/9181/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко