Ухвала суду № 39345746, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/800/57526/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Чуздюка О.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2013

у справі № 820/6188/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енексім" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2013, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.05.2013 № 0001382202 з тих мотивів, що реальність виконання операцій з придбання позивачем товарів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» (далі - ТОВ «Технокомрезерв») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Трецд-Ком.Ін» (далі - ТОВ «Трейд-Ком.Ін») підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про непідтвердженість виконання спірних операцій зустрічними звірками спірних контрагентів.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Технокомрезерв» та з ТОВ «Трейд-Ком.Ін» за період з 01.07.2012 по 31.12.2012. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 27.05.2013 № 1814/22.2-07/37188391 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 959 338 грн. (у тому числі 767 470 грн. за основним платежем та 191 868 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів у названих постачальників, що не опосередковувалися реальнимх рухом активів. На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на те, що в рамках здійснення заходів з податкового контролю органами податкової служби було здійснено спроби провести зустрічні звірки цих контрагентів; в результаті цього було складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок, в яких зафіксовано відсутність у ТОВ «Технокомрезерв» та з ТОВ «Трейд-Ком.Ін» об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), відсутність передачі товару за такими операціями.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних ним правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, під час вирішення даного спору суди дослідили правовідносини позивача з кожним із спірних контрагентів, встановивши зміст господарських операцій, порядок їх виконання та оформлення. При цьому суди з'ясували, що виконання поставок товарів в адресу позивача підтверджується необхідними первинними документами, а саме - договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (які підтверджують факт транспортування товару зі складів продавців), банківськими виписками про оплату Товариством придбаного товару. Судами перевірено і факт подальшого використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, зокрема, шляхом його подальшої передачі іншим суб'єктам господарювання як давальницької сировини для виробництва продукції.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено достатньо переконливих доводів про те, що відомості, які містяться у вказаних документах, є недостовірними, суперечливими.

Доводи, якими податкова інспекція мотивує висновок про порушення платником вимог податкового законодавства (а саме - непідтвердження виконання господарських операцій результатами зустрічної звірки постачальників) самі по собі, за відсутності інших доказів недобросовісності позивача як платника податків, не можуть слугувати свідченням фіктивності розглядуваних операцій. Такі доводи підтверджують лише порушення спірними постачальниками податкової дисципліни, невиконання ними обов'язку з декларування та сплати податків.

У той же час чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів узгодженості дій позивача та його постачальників з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, так само, як і змови учасників розглядуваних поставок з ціллю отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди, ДПІ не представлено.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили позов, скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2013 у справі № 820/6188/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько