Ухвала суду № 39345740, 29.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Київ К/9991/50060/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011

у справі № 2а-1670/2029/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс"

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської

області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000122301 від 03.03.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 та складено акт № 150/23-30080834 від 17.02.2011.

За результатами перевірки відповідачем при йняте податкове повідомлення - рішення № 0000122301 від 03.03.2011, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 296421,66 грн.: основний платіж 237137,33 грн., штрафні (фінансові) санкції 59284,33 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 237137, 33 грн., завищення валових витрат їх задекларованих показників у рядку 04.13 Декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди на загальну суму 948549, 29 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року - в сумі 329730,80 грн., за 2 квартал 2008 року - 50091,98 грн., за 3 квартал 2008 року - 84673,64 грн., за 3 квартал 209 року - 25992,65 грн., за 4 квартал 2009 року - 224130,22 грн.

Податковим органом зазначено, що основним документом, на підставі якого здійснюється списання МПП для вантажного автомобіля, згідно з п. 1 наказу Мінтрансу України, Мінстату України „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29.12.1995 № 488/346 є подорожній лист за формою 2-ТН. Наказом Мінтрансу України „Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" від 10.02.1998 № 43 встановлено, що списання ПММ здійснюється згідно з фактичною вартістю витрачених ПММ з урахуванням норм витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно віднесено фактично понесені підприємством витрати на відрядження до складу валових витрат, на підтвердження яких надані належним чином складені первинні документи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 N 43 затверджено Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, які призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Таким чином, списання паливно-мастильних матеріалів, що споживають вантажними автомобілями, здійснюється на підставі первинних документів у межах установлених чи розрахованих норм витрачання палива.

При цьому витрати на заправку вантажного автотранспорту включаються до валових витрат підприємства у разі використання таких вантажних автомобілів у господарській діяльності підприємства та лише в законодавчо установлених допустимих межах витрачання палива з урахуванням умов експлуатації автомобіля.

Оприбутковані паливно-мастильні матеріали піддаються перерахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", а реальна сума валових витрат обчислюється після визначення балансової вартості запасів, у тому числі паливно-мастильних матеріалів, на кінець звітного періоду.

З урахуванням того, що будь-яких інших доводів відносно незаконності обліку названих витрат (як-от - відсутність їх документального підтвердження) податковим органом не наведено, слід погодитися з висновком судів стосовно обґрунтованості включення позивачем цих витрат до валових витрат підприємства.

Правильним є і висновок судів про правомірність включення позивачем до валових витрат підприємства вартості послуг з перевезення придбаного ним металопрокату.

Адже необхідною умовою для включення витрат на оплату послуг до валових витрат підприємства є, зокрема, належне документальне підтвердження факту надання таких послуг та зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем підтверджено належне заповнення дорожніх листів, складання і ведення розрахункових та платіжних документів у відповідності до вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як свідчать прибуткові та видаткові касові ордера, підприємством проводились розрахунки використаних водіям власних коштів за період їх знаходження у відрядженні.

В даному випадку ДПІ не наведено жодних доводів щодо не підтвердження відповідних витрат позивача необхідними первинними документами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 у справі № 2а-1670/2029/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 у справі № 2а-1670/2029/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко