Ухвала суду № 39345734, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Київ К/9991/4509/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі -Коростенська ОДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011

у справі № 0670/1263/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Будмет» (далі - Товариство)

до Коростенської ОДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Товариство звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ від 27.01.2011 № 0000242301/0 та № 0000252301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011, позов задоволено з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування валових витрат та податкового кредиту.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Коростенська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Коростенською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 31.12.2010 № 1105/23-01/34325725 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.01.2011 № 0000242301/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26005 грн. за основним платежем із застосуванням 6501 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 27.01.2011 № 0000252301/0, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 27377 грн. за основним платежем та 6844 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для зазначених нарахувань Товариству грошових зобов'язань з податку на прибуток та податок на додану вартість слугували висновки податкового органу про:

заниження валового доходу внаслідок невключення до його складу кредиторської заборгованості у загальній сумі 12944 грн. по зобов'язаннях, по яким минув строк позовної давності;

незаконне відображення позивачем у податковому обліку операцій з придбання транспортних послуг у рамках господарських правовідносин з приватним підприємцем ОСОБА_1, товариством з обмеженою відпоаідальністю «Обербетон», приватним підприємцем ОСОБА_2, товариством з обмеженою відповідальністю «Експедиційна компанія «Транссервіс», з огляду на непідтвердженість їх виконання товарно-транспортними накладними;

протиправне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у ціні товару, придбаного у товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-Рейтінг» у зв'язку з відсутністю цього постачальника за місцезнаходженням та невідображення ним у податковій звітності кореспондуючої суми податкових зобов'язань (як це було виявлено в процесі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів).

Втім суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками податкового органу.

Так, надаючи правову оцінку зазначеним операціям з придбання позивачем транспортних послуг, суди виходили з такого.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у рамках провадження господарської діяльності.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

Суди встановили, що реальність розглядуваних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме - договорами про надання послуг, актами прийому-передачі наданих послуг, товарно-транспортними накладними, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст розглядуваних господарських операцій та їх учасників.

Наведені первинні документи були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

По епізоду щодо порядку відображення позивачем кредиторської заборгованості у загальній сумі 12944 грн. суди з'ясували, що борг позивача перед приватним підприємцем ОСОБА_3 у сумі 800 грн. був погашений готівковою (що підтверджується прибутковими касовими ордерами); заборгованість Товариства перед малим підприємством «Октябрь» у сумі 12144 грн. також відсутня, позаяк за даними обліку позивача у названого контрагента утворилася дебіторська заборгованість в сумі 800 грн.

Доказів на спростування цих обставин податковою інспекцією не представлено.

Що ж стосується оцінки податковим органом правовідносин позивача та товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-Рейтінг», то така оцінка ґрунтується виключно на обставинах, що стосуються діяльності цього контрагента, тобто третьої особи. За відсутності доказів змови платника та його контрагента, узгодженості їх дій з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати податків, самі по собі порушення, допущені контрагентом, не можуть впливати на оцінку правильності податкового обліку платника. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 у справі № 0670/1263/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько