Ухвала суду № 39345724, 29.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2014 р. м. Київ К/9991/50037/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011

у справі № 2а-1670/832/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кафе" Романтика"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у

Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кафе" Романтика" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0005271503/0/1910 від 18.06.2010; №0005271503/1/2842 від 06.09.2010; 0010871503/2/3805 від 15.11.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0005271503/0/1910 від 18.06.2010; №0005271503/1/2842 від 06.09.2010; 0010871503/2/3805 від 15.11.2010

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка податкових декларацій позивача з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та складено акт № 2977/15-227/22533783 від 11.06.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005271503/0/1910 від 18.06.2010, яким визначено позивачу податкове зобов`язання з орендної плати за землю в сумі 121339, 37 грн.: основний платіж 80892, 91 грн., штрафні санкції 40446, 96 грн.

В порядку адміністративного оскарження за результатами розгляду скарг відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005271503/1/2842 від 06.09.2010, визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 121339,37 грн.: основний платіж 80892,91 грн. та штрафні санкції в сумі 40446,96 грн. та № 0010871503/2/3805 від 15.11.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 120938,72 грн.: основний платіж 80625,81 грн. та штрафні санкції в сумі 40312,91 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.21 Закону України „Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-ІУ із змінами, внесеними Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік" №107-УІ від 28.12.2007року, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-УІ від 03.06.2008, занижено суми орендної плати за землю.

ТОВ „Кафе „Романтика" за перевіряємий період орендувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, укладених з виконкомом Кременчуцької міської ради та сплачувати орендну плату за землю до місцевого бюджету згідно наданої податкової декларації за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач виходив з того, що з січня 2008 року законодавчо встановлений мінімальний розмір річної орендної плати не може бути меншим 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до пункту "б" статті 80 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом "в" статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII „Про плату за землю" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону № 2535-XII передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону № 161-XIV (з урахуванням змін, внесених пунктом 8 розділу II Закону № 107-VI) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України „Про плату за землю".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 8 розділу II Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В подальшому, Законом № 309-VI частину 4 статті 21 Закону № 161-XIV викладно в редакції, аналогічній пункту 8 розділу II Закону № 107-VI.

Водночас, відповідно до укладених між позивачем та Кременчуцькою міською радою договорів оренди землі передбачено перегляд розміру орендної плати щорічно шляхом укладання додаткових угод. Величина орендної плати базується на розмірі земельного податку. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII „Про систему оподаткування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Статтею 21 Закону № 161-XIV та статтею 8 Закону № 2535-XIІ передбачено можливість внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

В свою чергу, відповідно до статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, слід враховувати, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII „Про державну податкову службу в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) була наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 ЗК України та статей 21, 30 Закону № 161-XIV наділена одна із сторін цих договорів, якою у розглядуваній ситуації є Кременчуцька міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною міською територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема, стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний із сплатою податків та, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 107-VI та Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі № 2а-1670/832/11 залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі № 2а-1670/832/11 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі № 2а-1670/832/11 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко