Рішення № 3933751, 27.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/41

27.03.09

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс"

до закритого акціонерного товариства "Алай"

про стягнення 75 806,81 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Чайка І.В.(дов. від 08.01.2009)

Завойська Т.В.(дов. від 08.01.2009)

Від відповідача Янковський О.М.(дов. від 10.02.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 16 від 23.01.2006 у розмірі 75 806,81 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.01.2009 порушено провадження у справі №50/41 та призначено її до розгляду на 11.02.2009.

Представники відповідача та позивача в судове засідання 11.02.2009 з’явилися, дали пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв”язку з неотриманням доповнень до позовної заяви. Клопотання задоволено, розгляд справи відкладено на 04.03.2009.

03.03.2009 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 41 531,86 грн. Суд прийняв до уваги дані уточнення.

04.03.2009 в судове засідання прибув представник позивача, дав додаткові пояснення та подав клопотання про збільшення терміну розгляду справи на один місяць у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Розгляд справи було відкладено на 20.03.2009.

Представники відповідача та позивача в судове засідання 20.03.2009 з’явилися та дали додаткові пояснення по справі.

17.03.2009 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну та об’єднання позовних вимог, відповідно до якої позивач просить не розглядати заяву про уточнення розміру позовних вимог №189 від 02.03.2009, а розглянути заяву №96 від 03.02.2009 та заяву №199 від 04.03.2009, просить стягнути з відповідача суму боргу - 34 477,01 грн., загальну суму пені - 3 476,56 грн., 3% річних - 397,19 грн., інфляційні витрати - 2 420,99 грн., судові витрати: державне мито у розмірі - 1 102,84 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 грн. Суд прийняв до уваги дану заяву про зміну та об’єднання позовних вимог.

В судовому засіданні 20.03.2009 представник позивача позовні вимоги відповідно до заяви про зміну та об’єднання позовних вимог підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Судом була оголошена перерва в судовому засіданні на 27.03.2009 для оголошення повного тексту рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс" (далі-позивач, постачальник за договором) та закритим акціонерним товариством "Алай" (далі-відповідач, покупець за договором) було укладено договір поставки № 16(далі –договір).

Згідно пунктів 1.1. та 1.2. договору поставка комплектуючих виробів, вимірювальних приладів, паяльного устаткування, електронних компонентів (далі - Товар) має здійснюватись відповідно до Специфікацій.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що замість специфікацій можуть використовуватися рахунки-фактури, виписані на підставі заявок покупця і гарантійного листа покупця.

Відповідно до п. 3.4. та п. 3.5. договору оплата товару здійснюється в грошовій одиниці гривні шляхом перерахування покупцем безготівковим розрахунком коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Поставлений товар(партія товару) на загальну суму до 50 000,00 грн. підлягає оплаті покупцем після його отримання, але не пізніше 30 днів з дати поставки.

Як свідчать матеріали справи на підставі рахунку-фактури №12260 від 17.07.2008 за видатковою накладною №66826 від 22.07.2008 покупцю було поставлено Товар на суму 17 107,20 грн. Однак, покупець не оплатив поставлену йому партію Товару протягом 30 днів.

Інша партія Товару була поставлена покупцю за видатковою накладною №66844 від 22.07.2008 (рахунок-фактура №12355 від 21.07.2008) на суму 2 258,42 грн. Оплата у 30-денний строк також не надійшла.

За видатковими накладними №71362 та № 72849 від 08.10.2008 (рахунок-фактура №182037 від 16.09.2008) покупцю було вибірково поставлено Товар на загальну суму 13 637,52 грн. Покупець перерахував постачальнику 4 800,00 грн., чим зменшив свою заборгованість перед постачальником по цій партії Товару до 8 837,52 грн.

24.10.2008 згідно видаткової накладної №73404 (рахунок-фактура №183472 від 10.10.2008) покупцю було поставлено Товар на суму 18 552,82 грн. Поставлений Товар не було оплачено покупцем.

19.11.2008 згідно видаткової накладної №75330 (рахунок-фактура №185007 від 12.11.2008) покупцю поставлено Товар на суму 21 996,00 грн. Оплата за Товар постачальнику не надійшла.

Вищевказані видаткові накладні та рахунки-фактури приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Таким чином, станом на 19.12.2008, загальна сума грошової заборгованості покупця перед постачальником (основний борг) становила 68 751,96 грн.

Відповідач після порушення провадження по справі частково розрахувався за поставлений товар, а саме сплатив суму основного боргу в розмірі 68 751,96 грн., що підтверджується банківськими виписками, які додані до матеріалів справи.

14.01.2009 листом № 23 позивач направив відповідачу досудову вимогу, в якій було обґрунтовано збільшення розміру оплати за поставлений товар на 34 477,01 грн.

У зв’язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу - 34 477,01 грн., загальну суму пені - 3 476,56 грн., 3% річних - 397,19 грн., інфляційні витрати - 2 420,99 грн., судові витрати: державне мито у розмірі - 1 102,84 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 грн.

Відповідно п. 3.10 договору сторони домовилися про оплату поставленого товару за цінами збільшеними пропорційно росту курсу долара США, у разі збільшення на день оплати курсу долару США і/або Євро до гривні, встановленого Національним банком України, більш ніж на 2% у порівняні з курсом на дату підписання Специфікації. Відповідно до п. 8.2. зазначеного договору замість специфікацій можуть використовуватися рахунки-фактури. Ціна на товар визначалась з врахуванням курсу долару США до гривні, встановленого НБУ на день складання рахунків-фактур, які направлялися відповідачу і на підставі яких були сформовані видаткові накладні. Внаслідок здійснення розрахунків за договором виникла різниця між оцінкою заборгованості в момент її виникнення та на день звернення з вимогою про погашення у валюті платежу.

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2008 листом № 1024 покупець був повідомлений про необхідність оплати поставленого товару з урахуванням вимог п. 3.10. договору за збільшеними цінами. Однак, вимоги постачальника залишилися без відповіді, що й стало підставою для проведення перерахунку.

На день звернення до відповідача з вказаною вимогою сума збільшення вартості поставленого товару складала 34 477,01 грн.

На дату виставлення рахунку № 12260 від 17.07.2008 сторонами була встановлена ціна, виражена в гривні. Станом на день направлення зазначеного рахунку курс долару США до гривні встановлено НБУ на рівні 4,84 грн.

На дату виставлення рахунку № 12355 від 21.07.2008 сторонами була встановлена ціна, виражена в гривні. Станом на день направлення зазначеного рахунку курс долару США до гривні, встановлено НБУ на рівні 4,84 грн.

На дату виставлення рахунку № 182037 від 16.09.2008 сторонами була встановлена ціна, виражена в гривні. Станом на день направлення зазначеного рахунку курс долару США до гривні встановлено НБУ на рівні 4,85 грн.

На дату виставлення рахунку № 183472 від 10.10.2008 сторонами була встановлена ціна, виражена в гривні. Станом на день направлення зазначеного рахунку курс долару США до гривні, встановлено НБУ на рівні 4,92 грн.

На дату виставлення рахунку № 185007 від 12.11.2008 сторонами була встановлена ціна, виражена в гривні. Станом на день направлення зазначеного рахунку курс долару США до гривні, встановлено НБУ на рівні 5,77 грн.

Станом на 10.02.2009 курс долару США до гривні, встановлено НБУ на рівні 7,70 грн. за 1 долар США, що становив по рахунку № 12260 від 17.07.2008 - 59%, по рахунку № 12355 від 21.07.2008 - 59%, по рахунку № 182037 від 16.09.2008 - 59%, по рахунку № 183472 від 10.10.2008 - 57%, по рахунку № 185007 від 12.11.2008 - 34%, тобто збільшився більше ніж на 2%.

Розрахунок:

7,70грн.:4,84грн.=(1,5909-1)*100=59,09%

7,70грн.:4,84грн.=(1,5909-1)*100=59,09%

7,70грн.:4,85грн.=(1,5876-1)*100=58,76%

7,70грн.:4,92грн.=(1,5650-1)*100=56,50%

7,70грн.:5,77грн.=(1,3344-1)*100=33,45%

Враховуючи викладене, позивач просив відповідача сплатити суму збільшення вартості поставленого товару - 34 477,01 грн. на р/р № 26004012233761 в Філії ВАТ "Укрексімбанку" в м. Києві МФО 380333, ЗКПО 32611674, в 7-денний строк з моменту отримання вимоги.

Відповідач отримав вимогу 16.01.2009(копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення знаходиться в матеріалах справи). З матеріалів справи вбачається, що протягом зазначеного у вимозі терміну відповідач не здійснив будь-яких дій, спрямованих на виконання вимоги. 24.01.2009 позивач збільшив ціну поданого ним позову на 34 477,01 грн.

Грошове зобов'язання вважається виконаним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача, відповідно, датою оплати - є дата зарахування грошових коштів на рахунок позивача. Отже, наявність заборгованості свідчить, що відповідач не провів оплату за поставлений товар.

Даний висновок випливає з положень статей Цивільного кодексу України, які регулюють відносини розрахунків із застосуванням платіжних доручень (ст.ст. 1089-1092 ЦКУ), ч. 30.1. ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором. При цьому, сторони обумовили в договорі зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (п. 1 ст. 212 ЦК України).

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 34 477,01 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 34 477,01 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 3 476,56 грн. за період прострочення.

Відповідно до п. 5.1. договору у разі порушення термінів перерахування платежів відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1%, від прострочення платежу за кожен день прострочки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п. 5.1.), а тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 3 476,56 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 2 420,99 грн. інфляційних витрат та 397,19 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі у відповідності до наданого позивачем розрахунку та заяви про зміну та об’єднання позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Алай»(вул. Горького, 37/13, м. Київ, 03150, р/р № 26004014033011 в філії ВАТ «Укрексімбанк», МФО 380333; р/р № 26008200002293 в КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012; р/р № 26001530111428 в ВАТ КБ «Хрещатик» у м. Києві, МФО 300670, код ЄДРПОУ 19127306) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електронікс" (вул. Краківська, 36/10, м. Київ, 02094, р/р № 26004012233761 в філії ВАТ «Укрексімбанку»в м. Києві, МФО 380333, код ЄДРПОУ 32611674) основний борг в сумі 34 477(тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят сім) грн. 01 коп., пеню в розмірі 3 476(три тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 56 коп., 3% річних в сумі 397(триста дев’яносто сім) грн. 19 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 420(дві тисячі чотириста двадцять) грн. 99 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 102(одна тисяча сто дві)грн. 84 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

3. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.