Рішення № 3933628, 26.01.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/42

26.01.09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східні ресурси»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»

про стягнення 213 697,73 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Яцура Р.Г. –довіреність № 943/1 від 01.12.08;

від відповідача: Крупник А.В. –довіреність б/н від 28.08.08;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східні ресурси»звернулось в Господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»про стягнення 213 697,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення строків встановлених Договором № ОП-739 від 22.09.2008 р. частково не оплатив вартість поставленого товару, заборгувавши позивачу 203 077,70 грн.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 203 077,70 грн. - боргу, 466,15 грн. –пені, 10 153,88 грн. –штрафу, а також понесені ним по справі судові витрати –2 136,98 грн. –державного мита, 118, 00 грн. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, у відповідності до ч. 5 ст. 22 ГКУ, визнає позовні вимоги частково, в частині, що стосуються заборгованості, але не погоджується із заявленим до стягнення розміром штрафних санкцій. Оскільки, вважає, що станом на 19.01.2009 р. сума заборгованості за Договором купівлі-продажу нафтопродуктів № ОП-739 від 22.09.2008р., укладеним між позивачем та відповідачем становить 173 077,70 грн., що підтверджується Платіжними дорученнями № 913 від 26.12.08р. на суму 10 000,00 грн., № 917 від 29.12.08р. на суму 10 000,00 грн. та № 194 від 16.01.2009р. на суму 10 000,00 грн. Крім того, у відповідності до ст. 549 Цивільного Кодексу України, штраф - це один з видів неустойки, що обчислюється у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання. Частиною 3 ст. 549 ЦК України дано визначення пені, що також є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. А у відповідності до ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 року з наступними змінами та доповненнями, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів саме щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язану та ст. 1 якого, чітко встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню, в розмірі, ще встановлюється за згодою сторін. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання. Оскільки, відповідач прострочив виконання саме грошового зобов'язання, то за таке прострочення платежу, у відповідності до вищевказаного Закону, має сплачуватись пеня. Отже, за невиконання грошових зобов'язань передбачена пеня, а не штраф, тому нарахування штрафу в якості штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань є неправомірним. У зв'язку з тим, що сума заборгованості менша ніж була заявлена позивачем, розрахунок розміру пені є недостовірним.

Ухвалою від 29.12.2008 р. було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 19.01.2009 р.

19.01.2009 р. представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву.

19.01.2009 р. розгляд справи було відкладено на 26.01.2009 р.

26.01.2009 р. представник позивача в судовому засіданні подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої зменшив розмір пені, що підлягає до стягнення з 466,15 грн. до 406,15 грн., надав докази часткового погашення суми основного боргу.

Представник позивача підтвердив часткову сплату боргу відповідачем, підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.01.2009 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № ОП-739 (далі - Договір), згідно умов якого (п.1.1), сторони погодили, що позивач зобов’язується передавати у власність відповідача товар (бензин усіх марок та дизельне паливо), а відповідач приймати та оплачувати його. Загальна сума Договору орієнтовно складає 2 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ –333 333,33 грн.

Сторони також погодили, що ціна одиниці поставленого товару, найменування, асортимент, загальна кількість кожної окремої його партії, загальна вартість кожної окремої партії погоджується сторонами даного Договору у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного Договору. До ціни товару не входить доставка нафтопродуктів (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору товар вважається поставленим з моменту підписання накладної уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 2.4 Договору відповідач здійснює оплату за товар з відстрочкою платежу 10 календарних днів з моменту отримання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2008 р. позивачем було поставлено а відповідачем прийнято товар (бензин марки А-76 у кількості 7 028 л. та дизельне паливо у кількості 35 230 л.) на загальну суму 233 077,70 грн., що підтверджується двосторонніми накладними №№ 00000269, 00000270 та 00000277 належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач взяті на себе зобов’язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 203 077,70 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 4696 від 05.11.2008 р. та № 653 від 17.11.2008 р. (копії у справі).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник відповідача в судовому засіданні надав платіжні доручення (копії у справі), з яких вбачається, що відповідач після порушення провадження у справі добровільно перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 60 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на те, що відповідач частково погасив суму основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду, то провадження цій частині, за відсутністю предмету спору, на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, підлягає припиненню.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 143 077,70 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення оплати за отриманий товар, а тому позивач, на підставі п. 6.1 Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 406,15 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що при несвоєчасній оплаті товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,2% від суми неоплаченого товару.

З пояснень позивача вбачається, що в укладеному між сторонами Договору № ОП-739 від 22.09.2008 р. було допущено помилку у п. 6.1, після слів «від суми неоплаченого товару»не вказані слова «за кожен день прострочення платежу».

Беручи до уваги встановлені обставини та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, на підставі п. 6.1 Договору, є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки вказаний пункт Договору не відповідає вимогам ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, якими передбачено, що пеня підлягає стягненню з боржника за кожний день прострочення виконання грошового зобов’язання, що п. 6.1 Договору не передбачено.

Крім того, позивач на підставі п. 6.1 Договору просить стягнути з відповідача 5% штрафу, який за розрахунками позивача становить 10 153,88 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, ч. 1 та 2 статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється ц відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що при несвоєчасній оплаті товару відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 5% від суми неоплаченого товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 5% за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в розмірі 10 153,88 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»(м. київ, пр-т, 40-чя Жовтня, 100/2, код ЄДРПОУ 34287465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східні ресурси»(91021, м. Луганськ, вул. Павловская, 2в, код ЄДРПОУ 24049643) –143 077 (сто сорок три тисячі сімдесят сім) грн. 70 коп. –боргу, 10 153 (десять тисяч сто п’ятдесят три) грн. 88 коп. –5% штрафу, 1 536 (одна тисяча п’ятсот тридцять шість) грн. 38 коп. –державного мита, 84 (вісімдесят чотири) грн. 84 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) 00 коп. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.М. Якименко

Дата підписання рішення: