Ухвала суду № 39319528, 16.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17926/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

16 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Некрасовій М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до приватного підприємства "Київжитлоспецсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосистема" про стягнення в дохід держави коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора міста Києва та державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційні скарги, в яких просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ПП "Київжитлоспецсервіс" і ТОВ "Енергосистема" укладено договори на поставку товарів № 2404 від 24.04.2012 року та № 2504 від 25.04.2012 року, згідно з якими постачальник (ПП "Київжитлоспецсервіс") зобов'язується поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю (ТОВ "Енергосистема") визначені цими договорами товари, а покупець зобов'язується прийняти ці товари та своєчасно здійснювати їх оплату.

Позивач стверджує про порушення публічного порядку і невідповідність вищезазначених господарських договорів інтересам держави, посилаючись на акт податкового органу № 234/22-80/32776251 від 25.01.2013 року "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Енергосистема" щодо правильності нарахування та повноти сплати до бюджету ПДВ при взаємовідносинах з ПП "Київжитлоспецсервіс" за період з 01.04.2012 року по 31.07.2012 року" (далі - акт 234/22-80/32776251 від 25.01.2013 року). В даному акті висновок про порушення обґрунтовано тим, що укладені між ТОВ "Енергосистема" і ПП "Київжитлоспецсервіс" договори на поставку товарів від 24.04.2012 року № 2404 і від 25.04.2012 року № 2504 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами, та є недійсними згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та нікчемними відповідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Також позивач посилається на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 року, копія якого наявна у справі, яким ОСОБА_3 визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 3 (три) тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. (а.с.76-88, Том І).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів України передбачено, що правочини можуть бути визнані нечинними або недійсними.

Щодо визнання правочинів нечинними, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинних правочинів передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Тобто, у разі укладення нечинних правочинів, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Так, судам відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Тобто, у разі визнання правочинів нікчемними, такі висновки можуть бути зазначені судом або тільки в мотивувальній частині, або у мотивувальній та резолютивній частинах. Такі правочини є недійсними з моменту їх вчинення незалежно від того, чи визнав їх такими суд.

Оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора. При цьому лише після встановлення недійсності правочинів застосовуються відповідні правові наслідки, які передбачені ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України. Але позивач не заявляв позовні вимоги про визнання укладених правочинів недійсними, а у разі оспорювання правочинів саме ця вимога повинна бути основною, а правові наслідки у вигляді стягнення певних сум в дохід держави є похідними.

Якщо недійсність правочинів прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом, такі правочини може бути визнані судом недійсними (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України України та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, можуть бути застосовані лише після визнання судом таких правочинів недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року у справі № К/800/6015/14.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що висновки позивача про нікчемність договорів поставки товарів від 24.04.2012 року № 2404 і від 25.04.2012 року №2504 є необґрунтованими та такими, що заявлені без належних і достатніх доказів, які б достовірно підтверджували відповідні юридичні факти і могли бути підставою для висновків про нікчемність правочинів та наявність підстав для стягнення коштів.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва та державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено: 20.06.2014 року.

.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.