Ухвала суду № 39319018, 19.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/298/14-к 19.06.2014 19.06.2014 19.06.2014

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого-судді: Міняйла М.П.

суддів: Рудяка А.В., Губи О.О.

за участі секретаря: Георгици Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12013160230001135, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2014 року, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, непрацюючого, інваліда другої групи, проживаючого по АДРЕСА_1,

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор: Брек Г.С.

обвинувачений: ОСОБА_1

потерпілі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Короткий зміст вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1:

просить вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільних позовів прокурора, потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Стягнути зі страхової компанії ТОВ «Гарантія»:

- на користь фінансового управління Жовтневої районної державної _______________Провадження № 11-кп/784/365/14 Головуючий суддя суду першої інстанції

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України Семенова Л.М.

Доповідач апеляційного суду суддя Губа О.О.

адміністрації Миколаївської області витрати, пов'язані з лікуванням потерпілих, в сумі 11792 грн. 26 коп.;

- на користь ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 1337 грн. 51 коп.;

- на користь ОСОБА_3 5000 грн. моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції - вироку Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2014 року:

ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язок: повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання чи роботи.

Крім того, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь:

- фінансового управління Жовтневої районної державної адміністрації витрати, понесених медичним закладом на лікування потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2,ОСОБА_3 в сумі 11792 грн. 26 коп.;

- ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди в сумі 750 грн. та моральної шкоди у сумі 3000 грн.;

- ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 250 грн. та моральної шкоди у сумі 10000 грн.

- ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди по 250 грн. кожному;

- ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди у сумі 1337 грн. 51 коп.

Також постановлено стягнути з страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» у відшкодування матеріальної шкоди на користь:

- ОСОБА_2 - 7956 грн. 79 коп;

- ОСОБА_3 - 2704 грн. 24 коп.;

- ОСОБА_5 - 2294 грн. 34 коп.;

- ОСОБА_4 - 41644 грн. 15 коп.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1:

не оспорюючи своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вважає, що вирок в частині вирішення цивільних позовів, а саме стягнення з нього витрат на лікування потерпілих, майнової шкоди на користь ОСОБА_6 та моральної шкоди на користь ОСОБА_3, постановлений судом з порушенням норм матеріального права.

На думку апелянта, суд в даному випадку неправильно застосував Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вказує, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована в ТОВ Страхова компанія «Гарантія», а тому, на думку апелянта, при вирішенні питання про стягнення з нього на користь фінансового управляння Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілих, необхідно було керуватися нормами вказаного вище Закону України, а не ст. 1206 ЦК України, яка є загальною по відношенню до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. 24), а тому не підлягала застосуванню.

На думку апелянта, із ст. 24 вказаного Закону України однозначно слідує, що саме на страхову компанію покладено обов'язок відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням, доставкою, розміщенням, діагностикою потерпілих незалежно від того, який суб'єкт несе вказані витрати, чи то сам потерпілий чи заклад охорони здоров'я. При цьому посилається на п. 3 «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання». Тому зазначені витрати повинна нести ТОВ Страхова компанія «Гарантія».

Також зазначає, що матеріальну шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого ОСОБА_6, необхідно було стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», оскільки ОСОБА_6 уклав договір особистого страхування з вказаною компанією та у зв'язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою отримав страхову виплату

Заперечує щодо розміру стягнутої з нього на користь потерпілої ОСОБА_3, оскільки, на його думку, він є завищеним і наводить з цього приводу доводи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження - потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3:

просять змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10000 грн. Не погоджуються з заявою ОСОБА_1 про те, що тілесні ушкодження отримані ними внаслідок ДТП не мають непоправних наслідків. Вказують, що на даний час відчувають постійний фізичний біль у місцях забоїв та переломів, мають труднощі при ходьбі, позбавлені можливості працювати на дачній ділянці і так далі. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримала рвані та скальповані рани ніг і це впливає на психічний стан потерпілої.

Також зазначають, що їх родина понесла значні матеріальні втрати.

Обставини, встановлені судом першої інстанції:

10 серпня 2013 року приблизно о 5 годині, в світлий час доби, за необмеженої видимості водій ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ - 1103», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по автодорозі Миколаїв-Лимани-Станіслав з боку с. Лимани Жовтневого району Миколаївської області в напрямку м. Миколаєва.

Проявивши неуважність до дорожньої обстановки та її змін, грубо порушивши вимоги п. п. 2.3 «б», 11.1, 11.3, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, при виборі безпечної швидкості руху, ОСОБА_1 не врахував дорожньої обстановки, стан транспортного засобу, щоб мати можливість постійно безпечно керувати ним, та контролювати його рух, тим самим маючи технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди, в ігнорування правил дорожнього руху, не впоравшись з керуванням транспортного засобу, допустив виїзд на узбіччя і в подальшому втратив можливість керування автомобілем, допустив виїзд на смугу зустрічного руху.

В цей час, на незначній відстані від автомобіля під керуванням ОСОБА_1, у зустрічному напрямку на автомобілі марки «Москвич - 2140», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 рухався водій ОСОБА_2

ОСОБА_1, щоб уникнути зіткнення із вказаним автомобілем, спробував з'їхати на узбіччя своєї смуги руху, але через незначну відстань, не маючи технічної можливості, допустив зіткнення із автомобілем «Москвич - 2140» під керуванням ОСОБА_2

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Москвич 2140», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 та пасажир ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Пасажири автомобіля «ЗАЗ - 1103» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, а пасажир ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції:

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 на підтримку доводів апеляційної скарги, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підтримку апеляційної скарги обвинуваченого, заперечення потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, думку прокурора Брек Г.С., яка просила апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду - без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, клопотання обвинуваченого, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, зазначеного у вироку суду, та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі обвинуваченим не оскаржується.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто винною особою.

Згідно ст. 1194 ЦК України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Згідно страхового полісу АС № 0678514, обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, між ОСОБА_1 та страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» укладено договір страхування терміном з 08.02.2013 року по 07.02.2014 року, згідно якого страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). Забезпеченим транспортним засобом вказано автомобіль ЗАЗ 1103 07 номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2000, номер кузову, шасі, рами НОМЕР_3, місце реєстрації - Миколаїв. Згідно п. 4 Полісу, страхова сум (ліміт відповідальності за одного потерпілого) складає: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 100 000 грн., за шкоду заподіяну майну - 50 000 грн., розмір франшизи - 1000 грн.

Наведене свідчить, що обвинувачений має нести матеріальну відповідальність за фактом ДТП та завданням у зв'язку з цим матеріальної шкоди, лише в розмірі, що є недостатньою відповідно до страхових сум, та, з урахуванням умов вищевказаного договору, у розмірі встановленої франшизи.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - страховому відшкодуванню підлягають і додаткові витрати, в тому числі зумовлені придбання ліків, протезування.

Пунктом 22.3 ст. 22 цього Закону зазначено, що потерпілому також відшкодовується моральна шкода, передбачена п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України.

Як вбачається з вироку страховик заперечував проти заявлених вимог всіх потерпілих, в тому числі вимог ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посилаючись на приписи п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», тобто на те, що відсутні підстави здійснення страхової виплати, оскільки відсутні докази вини ОСОБА_1, а також на те, що потерпілі не зверталися до страховика із заявою про здійснення страхової виплати, тому діями страховика права чи інтереси цих осіб не порушено.

Також страховик вказував на відсутність належних доказів щодо підтвердження вартості затрат потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на лікування, вказує на відсутність причинно-наслідкового зв'язку їх лікування із подією вказаної ДТП.

Згідно п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування», тобто особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

За вказаного, страховик звільняється від здійснення страхової виплати за двох умов, а саме: якщо потерпілий був пасажиром забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якими в даному випадку є пасажири ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та у разі, якщо потерпілий провів особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Відповідно до письмової заяви потерпілої ОСОБА_4 та даних в судовому засіданні показань ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 останні не проводили дій з особистого страхування від нещасних випадків на транспорті.

За такого, посилання страховика на положення ст. 32 вказаного Закону в даному випадку та щодо вказаних потерпілих безпідставні.

Так, потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заявлено цивільний позов на суму 32393,60 грн. Уточнивши свої вимоги в судовому засіданні, просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь моральну шкоду кожному по 10 000 грн., витрати на лікування ОСОБА_2 - 2587 грн. та ОСОБА_3 - 3621 грн. та вартість їх пошкодженого у вищевказаній ДТП автомобілю - 5685,60 грн.

Крім того, потерпілим ОСОБА_6 теж заявлено цивільний позов щодо стягнення з страхової компанії «Гарантія» та ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 15088 грн. 01 коп.

Як вбачається з довідки № 94 від 28.01.2014 року третьої Миколаївської міської лікарні, ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні вказаного медичного закладу та витрати на операційне лікування останнього склали 12 000 грн. Потерпілим ОСОБА_6 надано квитанції на придбання ліків у період з 10.08.2013 року по січень 2014 року на суму 3087 грн. 51 коп., а всього витрати на суму 15087 грн. 51 коп.

Однак, згідно заяви ОСОБА_6 останнім було укладено договір особистого страхування із ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» та у зв'язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою отримано страхову виплату в сумі 13 750 грн.

Враховуючи наведене та відповідно до приписів п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» страховик звільняється від сплати страхового відшкодування ОСОБА_6

Посилаючись на положення ст. 1194 ЦК України, суд обгрунтовано постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 різницю між фактичною шкодою і сумою страхової виплати, в розмірі 1337 грн. 51 коп.

Вина ОСОБА_1 у настанні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди підтверджена в судовому засіданні, а отже є підстави для його відповідальності та відповідальності страховика відповідно до укладеного договору.

Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі апелянта, то вони є безпідставними і спростовуються належно дослідженими доказами по справі та наведеним вище.

Крім того, під час апеляційного провадження обвинувачений ОСОБА_1 подав клопотання, в якому ставиться питання про його звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.06.2014 року, оскільки він є інвалідом першої групи.

Прокурор Брек Г.С., потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не заперечували проти застосування до обвинуваченого Закону України «Про амністію у 2014 році».

Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 віднесли вирішення вказаного клопотання на розсуд апеляційного суду.

Як вбачається із апеляційної скарги обвинуваченого, ним не оскаржуються фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди та її доведеність у судовому засіданні.

Відповідно до п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи засуджені за умисні злочині, які не є тяжкими, або особливо тяжкими, відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими, відповідно до ст. 12 КК України, особи, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другою та третьої групи.

Оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, вчиненого з необережності і цей злочин ОСОБА_1 вчинив 10.08.2013 року, тобто до набрання чинності Закону «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року і на момент розгляду його апеляційної скарги є інвалідом першої групи (з 23.04.2013 року по 31.05.2014 - інвалід другої групи), що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 550448 від 28.05.2014 року та посвідченням серії НОМЕР_4, то апеляційний суд вважає необхідним звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі вказаного Закону - ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року зі змінами від 06.05.2014 року.

Разом з тим, апеляційний суд не вбачає, передбачених законом підстав для зміни вироку, як про це просить в своїй апеляційній скарзі апелянт, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 424, 426, 532 КПК України, ст. 1 п «г» Закону України «Про амністію у 2014 році», апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2014 року, відносно ОСОБА_1 - без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування акту амністії задовольнити.

На підставі ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: